Яблоко. Практическая философия бесплатное чтение

Мова наша материнська

Стародавня приказка: «Слово – не горобець…» мала б слугувати людству на шляху до злагоди і добра. Та нажаль багатство мови кількістю синонімів слів, без чіткого визначення їх практичного застосування, веде до протилежного: розбрату, занепаду моралі і розбещеності, деградації суспільства. Та за вікном – ХХІ століття, століття нових вимог, нових цінностей. Скарби історії українського народу дають нам вірний курс у майбутнє. І головними нашими здобутками є любов і кохання.

Працюючи у Службі маркетингу Державного Підприємства Виробниче Об’єднання «Карпати», об’їздив всю Україну у постійному спілкуванні з людьми. І дійшов висновку, що вся суть протиріч саме у материнській мові, розмові матері із дітьми, що народжені від кохання. Нажаль не всі діти в Україні – від кохання. Бо кохання – це інтимні стосунки з любимою, оповиті ніжністю та трепотом спілкування з володаркою очей, що запали в душу з першого погляду на все життя. Та проблема в тім, що виховані матерями діти у часи буремних змагань, здебільшого без батьків, так і не змогли привнести в наш вік мужність і силу своїх батьків, їх слова. І ця проблема значно ширша питань двомовності. М’яка українська мова, мова споконвічних захисників своїх кордонів, привнесла в українські словники слово «кохатися», яке за брутальністю не поступається російському матірному аналогу, нівелюючи високість почуттів, прихованих за словом «кохання». Виховувати ж вмінню кохати треба з пелюшок. А для цього дитина б ніколи не мала б чути сварок між батьками. А це можливе лише за умов суцільних компромісів між батьками. Та компроміс можливий лише між рівними. Українська мова ж звеличує жінку-матір. Поклоніння перед її муками народження на світ нової людини возвеличено численними статуями Діві Марії на заході України. Російська мова, мова переможців, стратегів та розбудовників держави, занадто високо піднесла статус чоловіка. Отож потрібен симбіоз мов, органічне поєднання двох величних мов у єдину Державну Українську Мову, яка б дала Світу взірець сімейного порозуміння та батьківського виховання наступних поколінь прикладом взаємного шанування, любові і поваги.

Підставою для даного висновку стали численні спілкування з вихідцями Карпатських гір, для яких кохання чітко асоціюється із інтимним життям з любимою. Може саме тому стійко тримається протистояння між заходом і сходом в Україні, через розмитість понять в тлумачних словниках української мови.

Любов – кохання

Світом править любов. А «кохання» – краще ?! Може це слово – абсурд поневоленої людини, яка не в силах визначити, кого любить більше: матір, яка його народила, чи матір своїх дітей. Та кохання є рушієм і гарантом щасливого руху вперед. Набуття сексуального досвіду не завжди сповнене коханням. Життя більшості посилає випадковість зустрічі з коханням, яке вінчається шлюбом. Та довговічність шлюбу не завжди вимірюється часом життя. Із введенням інституту цивільного шлюбу почастішали розлучення. За першим коханням настає друге, третє… Та в пам’яті багатьох живе згадка про вищу радість першого кохання. Що змушує нас шукати родинність душ в коханні, в шлюбах? Неусвідомлення обома партнерами самої суті душі. Душа теж матеріальна, хоч її не можна виміряти. Це особлива форма руху крові в мозку людини, вищої самоорганізованої системи людського організму, що відображує гармонію самосвідомості, гармонію любові. То ж, усвідомивши це, боріться за кохання! Що ж таке кохання? Це радість відкриття, радість розмноження, радість інтимного спілкування зі своєю статевою протилежністю. «Да здравствует любовь!» – співають російські хлопці, що тільки-но залишили школу. «Хай живе кохання!» – мають підтримати їх освічені Знанням українці. Та чи рівні ми в любові, в житті? Святі отці стверджують: «Бог створив нерівними чоловіка і жінку, бо та в муках народжує дитину, в той час, як від її зачаття задоволення отримує чоловік». То чи можуть закохані зрівнятися? Адже, доклавши працю, використавши досвід людства, чоловік може дати коханій вищу насолоду зачаття дитини. «Спільні» пологи можуть дати чоловікові відчути всю повноту радості народження на світ нової істоти, особистості.

Хто керує нами в пошуках кохання і рідної душі? Доля? Але ж кожний з нас із випадковостей життя, в силу неусвідомленої необхідності, виводить власні закономірності. Не знаючи законів випадковостей, сам, на їх підставі, будує власну долю, творить своє щастя. Щастя ж у взаєморозумінні, розумінні кожним проблем і турбот коханої людини, у взаємоповазі її почуттів, в гармонії, в музиці кохання, музиці любові. Так вчимося ж слухати музику, музику розмови, музику страждань, музику праці, музику вічності. Бо вічність – в любові. Так йдемо ж до вічності спілкуючись. Чия ж мова краща? Та, яка дозволяє вільно, без перешкод різних трактувань слів і понять, спілкуватися і слухати. Так навчимося ж слухати і розуміти кожного, а отже спочатку треба навчитися слухати себе, своє серце, свою совість!

Кожна людина прагне красивого. Найкрасивішим, на думку видатних митців, є оголене жіноче тіло. Однієї чи іншої? Та чи є сенс гарему? Краще йому протиставити трикутник самовдосконалення любов’ю і коханням. На думку чоловіків жінки є красиві і некрасиві. Здається, красивим щастя плине прямо в руки, та чомусь їх наділяють, необачно, «черствістю» душі. Так давайте, чоловіки, знайдемо ж шлях до сердець обох, подарував і собі, і нареченим радість взаємного кохання і любові.

Ідемо ж бо вперед у світле майбутнє, з любов’ю, до самовдосконалення, як людини, як особистості, як рівні Творцю, як рівні між собою в безмежному просторі Всесвіту.

Любов і сила

Ось тільки пролунав переможний гонг поєдинку Володимира Кличка, та пам’ять повернула до початку, коли на туманному Альбіоні почастішали кулачні дуелі між претендентами на серце коханої. То чи сповнене любов’ю подружнє життя дівчини і переможця поєдинку, за перебігом якого вона спостерігала із повною байдужістю і азартом глядача римського амфітеатру? І що робити з любов’ю переможеного, адже тільки серце слабшого, в переважній більшості, сповнене справжнім коханням?

От і маємо дилему. Сила породжує жорстокість і байдужість. Безсилля, сповнене силою любові, дає людині справжню силу і мужність у подоланні життєвих перепон та захисті основ буття. Адже сила любові і справжнього кохання у взаємоповазі і шануванні кожної хвилини спільного життя.

Так дамо ж світу приклад справжньої любові. Україна, без’ядерна і безсила, сповнена поваги почуттів і наділена силою кохання, має не просто примирити ворогів, а й заснувати сім’ю народів, в якій мир і злагода тримаються на повазі і справжній любові, секс замінений коханням, тому що тільки в такій трійці є справжній сенс, бо тільки мудра жінка може жити в одній квартирі з двома чоловіками.

Любов і курочка ряба, що перестала нести золоті яєчка

Тішить око писанка, особливо на фоні вишивки. Що ж іще має робити спроможна до мистецтва і не дуже жінка, в якої вже повна комора і в стайні всі роботи зроблен. Коли донька на видані чи щойно одружена з нелюбим 18-річним? Сиди собі вишивай: чи киптар, чи сорочку, чи хустину…

Та стали на постій рекрути, що йшли на підмогу болгарам. І почала бити доньку мати березовим прутом, щоб не стояла та з коханим односельцем, якого забрали в рекрути. Яке ж то кохання, як треба чекати любого з війська і самій ходити по горах, щоб наповнити комору, а то й сіна натягати в стайню для худоби. От і виросли у такої мами діти-дармоїди, що готові за півтори гривні видерти їй очі, як вона ступить ногою на сходинку „пижика” (міський транспорт Франківська у 90-х роках).

А курка знай собі клює крихти на подвір’ї та квокче на сіні. А як перестане квоктати, то і юшка дітям перепала. Смачна юшка та м’ясце не для дитячих зубок. От і радують діточок бройлерами заокеанськими, і росте в них попа замість мозку. Кажуть – акселерація?!.

А на весіллі знай ллється горілочка через край. Яка дівка відмовиться від дармових 16000 грн, хіба що та, якій за 50? А чоловік? А хто його питає: поп’є, поп’є, а ще й закурить, і на цвинтар.

Конкуренція

Конкуренція – боротьба, є поштовх до кращого, поштовх до вільного розквіту любові. Асоціації конкуренції із нелюбов’ю можливі лише на початковому етапі розвитку, коли важко надати тому чи іншому об’єкту перевагу. Відтак люба боротьба має закінчуватися любов’ю.

Конкуренція, як прояв боротьби за споживача, у вищій формі проявляється в умовах ринкового капіталізму, що призводить до надмірно широкої номенклатури однотипних виробів. Особливо на рівні комплектуючих і, як наслідок, до появи заздалегідь однакових, за призначенням, виробів, наявність яких ніяк не спонукає до кращого задоволення тих чи інших потреб. Отже нема нічого спільного між конкуренцією і широкою номенклатурою однакових за призначенням виробів, мета якої забезпечити різноманіття людських смаків та уподобань привабливим дизайном, формою чи яскравим виглядом.

Надмірна концентрація уваги у отриманні дивідендів від конкуренції призводить до її загострення, що закінчується війнами і смертю. Хоча натомість життя і любов мають кликати вперед до кращого задоволення потреб, до розквіту кращих взірців національних традицій, прояву вищого розуміння надто багатогранного слова – любов.

Конкуренція в коханні, як витонченому праві людського любовного почуття є одночасно і початком і кінцем, є ознакою вищого прояву любові. Взаємоповага почуттів разом із тонким відчуттям смаків і характерів із прагненням самовдосконалення підштовхують людину через конкуренцію прийти до розуміння власної сутності, самовиховання, як вищої форми суспільного виховання людини.

Конкуренція в любові на шляху до справжнього кохання нерідко має на своєму шляху – трикутники. Інколи з них виростає справжнє кохання. З трикутників кохання виростає справжня любов і повага.

Посередники

Відомо: серед тварин існують види, для яких кохання одне на все життя.

Аїст зводить широчезне гніздо на верхівці залізобетонного високовольтного стовпа, адже там його лелека має принести йому своїх діточок. Несвідомі в електриці заздрять: «Їх дивним чином не б’є струмом, а ворогів – б’є!» Та секрету тут нема, достатньо глянути до ПУЕ (Правила улаштування електроустановок), або згадати первинний інструктаж з електробезпеки…

Гірше з вовком: спиш собі у ліжку, а «член родини», чорнявий із хвостиком гачком, вихований іншими в любові до дітей, за дві миски залишків зі столу – на ланцу. Його брат, Маркіз, що сам прийшов у родину й зайняв господарський диван – вмер, отруївся щуром. Обидва не знали смаку м’яса. Та не це головне, бо чи вовк наблизиться до паркана, чи лис, чи злодій – чорнявий гавкне, а то й не раз…

А потім йдуть з рушницями на полювання… Когось вполюють, а вона народить 5-7. А вполюють її, і вся округа шаленіє від вовчої помсти.

Та на допомогу приходять спостереження, освіта і любов, що дозріла у прагненні допомогти людям: перед усім через забезпечення роботою. Перед очима сюжет, 35-річної давнини, коли перед тобою ставлять 3-літровий «слойок» парного молока, в очікуванні автобуса: а серце милує як «з одної миски їдять і котик, і два песика». От і хочу аби Володя в замін похованої Катьки, взяв на коліна Катю дворцову, що разом із Жюльєном, відкриє йому дорогу до серця одинокого вовка, особливо як опиниться десь у тайзі чи на кордоні з фінами. Катька, котячої породи, відчувала настрій Вовчика, людини самодостатньої, Катя дворцова (народжена безпритульною собакою) полюбляє чітку розмову російською… і халву соняшникову, а не ванільну (яка є отрута навіть для двоногих).

Німці – нація, а ми – нелюди (?), або може проблема у мові і КОХАННІ:

… ефір голосив про жорстоке зґвалтування дівчини у Миколаєві, де слова доньки товариша, що вихованої Людьми, в тому числі й німецькою діаспорою, відродили мене до життя. Та треба хоч трохи знати історію, аби зрозуміти – звідки корені тої діаспори. Вони з тих земель повз ВОЛГУ, яким хліб України 1932-1933 років врятував життя. А років п’ять тому і ті й ті виїхали до Німеччини…

Чи може по справжньому вміють кохати тільки гуцули й росіяни, які терпіти не можуть заробітчан, що живуть у літній кухні, а в «чураку» приймають гостей, як після корови жінка підлогу помила…

А що може бути приємніше ласкавого погляду чи ніжного слова у вустах. Чи може кожному згадати свій перший гріх, покаятися, і, з серцем, попросити в БОГА прощення, не в церкві, а вдома, наодинці перед іконою… і совістю.

А далі – як кажуть: будь, что будет…

Но вірю – буде ЛЮБОВ. А згодом прийде і КОХАННЯ.

Україна Гарі Потера

Чітке усвідомлення реалій сьогодення видатною жінкою на ім’я Джоан Роулінг дозволило їй знайти шлях до сердець юних членів майбутнього світового суспільства через безліч образів, якими так наповнене життя і навчання Гарі Потера та його друзів у Школі Хогварду. Та байдужість значної частини їх батьків до долі своїх дітей через начебто старший віковий ценз, а насправді нерозуміння причин такої шаленої популярності книги і її екранізацій, а тому й ненавмисне поширення пліток про якийсь такий негативний вплив їх на свідомість дітей. Небажання тиснення на волю дорослих із усвідомленням дійсної вартості прокатних ліцензій, ускладнених примусовою українізацією, вимагає зосередження уваги на груповому вихованні майбутніх батьків через «домашній перегляд» вже існуючих екранізацій, із проведенням відкритих семінарських занять після цього.

Складність і неоднозначність сприйняття довколишнього світу дорослими і 12-тилітніми членами суспільства фактично розбили нашу країну на два табори: читаючих та разом з Гарі прямуючими стежками його чарівної країни і «маглів», що оточують і нас і Гарі, сповнених до них своєю байдужістю. Разом з тим, саме світ чарівників Гарі та його друзів безпосередньо пов’язаний з Україною, Прикарпаттям, бо що може бути ефективніше за правильний підбір слів при правильному і тактовному зверненні. Чи нема цим словам казкових аналогій? Бо школа правильного розуміння і застосування слова «кохання» саме тут!!!

Україна і світовий демографічний вибух

«Людям нравится делать новых людей» – співають хлопці однієї групи. В цьому і є Божий промисел, сенс життя.

Філософія європейців, побудована на більшому достатку і турботі, дещо стримує світову тенденцію до демографічного вибуху. Світ начебто безмежний, та покинути Землю не так то легко. Одиниці витримують передстартову підготовку на центрифузі при незначній кількості обертів, але людина через свою свідомість здатна до самовдосконалення. Тисячоліття розвитку не пройшли дарма. Мудрість Аристотеля чи Леонардо Да Вінчі мало поступається людям сьогодення – заважають комфорт і гроші, легкість отримання яких багатьом затьмарює очі. Та сьогодні людство має всі підстави для кращого майбутнього розвитку, бо Східна Європа, консолідуючись з братами по всесвітньому соціалістичному «експерименту», має дати світу модель нового суспільного життя, в якому продуктивне і рентабельне виробництво із кращою світовою якістю і половиною китайської ціни, завдяки творчій думці українця, забезпечить відродження сім’ї із кращим поєднанням суспільного і батьківського та дідівського виховання, зробить доступним всім кращі взірці освіти «вибраних» минулого, забезпечить сім’ї і новими «автономними» п’ятиповерхівками і «автономним» транспортом для прогулянок вихідними дикою природою замість походів до взірців неволі – зоопарків, аби навчати нове покоління не прикладам звірячих стосунків із гратами – а любові до звірів як до ближніх своїх. Роки перебудови у погоні за ласими міськими грошима і комфортом майже опустошили українське село, хоч дехто завдяки еміграціям «відгрохав» поряд із «літньою кухнею» «європейську оселю» ще більш гостро піднявши проблеми українського села. Досвід прибалтів із їх хуторами в перекладі на український менталітет має дати світу модель українського села із компактною забудовою «автономними» будинками «хуторків» із тролейбусним сполученням з відселенням до ним «досі дихаючих викидами підприємств» міських мешканців, а зближення, завдяки сучасним молочно-товарним комплексам і сільськогосподарським підприємствам, села і міста стане реальністю.

Відтак, в першу чергу потрібно товар зробити послугою, бо тільки таким чином має формуватись «життєвий цикл» того чи іншого виробу. Не погоня за надприбутками, а справжня турбота про людину і «братів наших менших» має стати стимулом праці в майбутньому, хоч, завдяки «українській» думці і співпраці з братами, надприбутків не уникнути. «Турбота про своїх» для всіх – залог успішного просування української продукції по світу.

Не запозичення у світа моделей підприємництва, а через регіональне з’єднання державного і приватного капіталу з метою високоприбуткового виробництва із впровадженням виробленої продукції в першу чергу у власному регіоні в комплексі із глибокою кооперацією із виробниками України і СНД, із залученням до плідної роботи задля спільної користі інвалідів і пенсіонерів, зі справжньою турботою про них, дасть поштовх до розвитку нових напрямків будівництва і вдосконалення транспортних засобів і засобів пересування, а широке застосування низьковольтних електричних систем опалювання підніме на ноги українську електроніку і виробництва високих технологій. Не уникнуть розвитку і українські виробники сучасних ліфтів через використання вентильних реактивних двигунів і виробники автобусів, вантажівок і легковиків чи залізничного транспорту.

Не самообмеження українською державною мовою, яка за природою нівелює особистість, а широке поширення і спільний розквіт братніх мов не лишень підніме на вищий щабель самосвідомість українця, а згуртує всіх задля мети кращого життя, добробуту і виховання молоді. Широке пропагування девізу «не треба їсти своїх молодших друзів» не тільки сприятиме розвитку виробництва української харчової промисловості, а й дасть поштовх гармонічного співіснування дикої природи із суспільством з усуненням ворожнечі і злоби передусім у нас і наших дітей. Українське кіно має стати багатомовним, сучасні технології кіновиробництва та його тиражування дають можливість в паралельних залах демонструвати фільми різними мовами чи мовою «на замовлення», а існуючі високі технології українських виробників завдяки новітнім досягненням світової техніки можуть дати світу власний взірець українського кінотеатру, який здатний в кращих традиціях нашого світосприйняття відтворити атмосферу фільму як в затишному залі так і на польовому стані.

Західній моделі котеджу маємо протиставити власний взірець будинку без газу, з технічним поверхом з оранжереєю, з підземним паркінгом, і ліфтами нового типу, із квартирами для повної сім’ї, де за рахунок сучасних технологій гармонійно житимуть і батьки, і онуки, спільно відпочиваючи, зайвий раз не турбуючи іншого, в теплих стосунках із співмешканцями, разом створюючи добробут «як для себе» для всіх.

Шляхом наведення порядку у власному домі – Україні розбудовуючи її без чвар і образ за минуле, бо всі ми Божою волею кинуті у «котел» саморозвитку, в якому вже нема готових рецептів (відкритих чи прихованих), дамо краще життя і собі, і батькам, і майбутнім поколінням, піклуючись не про демографічний вибух, а про подальше самовдосконалення в любові, бо тільки через любов нас прийме Всесвіт.

Пропозиції щодо Державної Української Мови в світлі Закону України «Про засади державної мовної політики»

Народна мудрість підказує: «Слово не горобець…». Ця приказка мала б слугувати людству на шляху до злагоди і добра. Та, нажаль, багатство мови кількістю слів, без чіткого визначення практичного застосування кожного веде до протилежного: розбрату, занепаду моралі й розбещеності, деградації суспільства. Та за вікном – ХХІ століття, час нових вимог, нових цінностей. Скарби історії українського народу дають нам вірний курс у майбутнє. І головними нашими здобутками є любов і кохання.

Працюючи у Службі маркетингу Івано-Франківського ДП ВО «Карпати», об’їздив всю Україну, постійно спілкуючись з людьми. І дійшов висновку, що вся суть протиріч саме у материнській мові, розмові матері із дітьми, що народжені від кохання. Однак не всі діти в Україні від кохання. Бо кохання – це інтимні стосунки з любимою, оповиті ніжністю та трепотом спілкування з володаркою очей, що запали в душу з першого погляду на все життя, і переросли у взаємну любов. Підставою для даного висновку стали численні спілкування з вихідцями Карпатських гір, для яких кохання чітко асоціюється із інтимним життям з любимою, коли на очікування ніжного слова після випадкового непорозуміння йдуть десятиліття, а то й усе життя. Може тому так стійко тримається протистояння між заходом і сходом в Україні, через розмитість понять в тлумачних словниках української мови.

Виховані матерями діти у часи буремних змагань, здебільшого без батьків, так і не змогли привнести у наш вік мужність і силу своїх батьків, їх слова. Бездумне ж застосування слів, передусім батьками, є й першоджерелом їх хвороб, до нуля зводить свій виховний вплив на дітей. І ця проблема значно ширша питань двомовності. М’яка українська мова, мова споконвічних захисників своїх кордонів, привнесла в українські словники слово «кохатися», яке за брутальністю не поступається російському матірному аналогу, нівелюючи високість почуттів, прихованих за словом «кохання». І ця мова, як ніде в Світі, піднесла статус жінки, матері. Російські брати, нащадки київських й галицьких князів, що у північних широтах звикли вільно розмовляти із своїми чотирилапими друзями, стали стратегами та розбудовниками держави. Пригадаймо, чи не за їх порадами у часи Б.Хмельницького були застосовані жорстокі види покарань за зраду в козаків? Результат – високе піднесення статусу чоловіка російською мовою.

Німецька діаспора, що оселилася повз Волгу, у степах, за часів німкені Катерини-ІІ, врятована українським хлібом у 1932-1933 роках, дала паростки в Україні, в Миколаївській області, в місті корабелів. Та Україна перед світом визнала акт голодомору тих років. Всі німці покинули нашу країну. І український ефір сколихнула звістка про жорстоке зґвалтування дівчини у Миколаєві. То може ми, українці, не нація, як німці, а скоріше – нелюди? А може проблема у материнській мові, коли її саму кидають доживати вік біля клаптику землі і худоби. Думаю – проблема і в «коханні».

Найскладніший факт сьогодення – мовна деградація лексики підлітків, що батьками не навчені правильному підбору слів при спілкуванні, особливо з особою протилежної статі. Досвід вказує, що саме Миколаївцям, як ніде в Україні, притаманний правильний, виважений, шанобливий і дбайливий підбір слів при спілкуванні. І такий підбір слів не лише запорука щасливої долі сім’ї та шлюбу, а й відкрита дорога у майбутнє щасливе життя…

Виховувати вмінню кохати треба з пелюшок, як і правильній, виваженій лексиці. А для цього дитина ніколи не мала б чути сварок між батьками, чи то приниження гідності будь-кого в очах дитини. А це можливе лише за умови суцільних компромісів між батьками. Та компроміс можливий лише між рівними. Отож потрібен симбіоз мов, органічне поєднання двох величних мов у єдину Державну Українську Мову, де в одному рядку мають бути прописані слова й українською, й мовами національних меншин українською абеткою. Державна Українська Мова мала б дати Світу взірець сімейного порозуміння та батьківського виховання наступних поколінь прикладом взаємного шанування, любові і поваги.

З розмови із палким захисником української мови: «… треба вклонитися жінці, бо вона тримає три кути в хаті…», а то й всі чотири, як батько в бігах.

Легко бездумно вештатися по світах у погоні за грошима, а потім ще й продавати своїм нащадкам вкрадене в тебе ж, через твою щирість, та подане у гарній обгортці твоїми ж панами. Блиск срібла затьмарює очі, особливо коли проблеми виховання дітей та їх доля Тебе не обтяжують (на то є жінка, матір). Вона нагодує… От і виростають такі собі «Шевченки», що лаштунками високих цін за «комфорт» подають українцям звичайнісіньку «халтуру», прикрашену західними технологіями… Багато схожих «мають роботу», від якої частенько дружина бездумно витрачає гроші та їздить у дорогому авто. А діти мають нервові розлади. Адже вони, як ніхто, відчувають загальну байдужість до їх долі, що прихована за лаштунками «памперсів» та «коханих малюків» на шпальтах яскравих журналів. Та яка користь нащадкам від тої «роботи», передусім байдужих до чужих дітей «батьків». От і тікають від відповідальності хоча б «ще за один кут» ті, хто за своїми «роботами» забув про справжній «труд»: труд пахаря, труд вихователя, слюсаря чи верстатника…, дивуючись просуванню на західні землі України донеччан та луганчан, для яких розмитого поняття «праця» ніколи не існувало. Та рішення просте: замість розмов про любов, треба кохати і вчити дітей вмінню його відчувати. А таке одній жінці не по силах. Бо в коханні обоє рівні, а де нема рівності – нема й кохання. Адже КОХАННЯ – ІНТИМНІ СТОСУНКИ З ЛЮБИМОЮ, де останнє слово стосується ОБОХ. І піклуючись про любу дитину ніколи не вдягнеш її у «памперс» і подбаєш, щоб вона і інші довкола мали б краще майбутнє. Адже все, що зараз продається в Україні розроблено українцями і їх братами у часи УРСР, коли підлітки майстрували і креслили, дівчата винаходили нові моделі вбрання чи дитячої іграшки. Та «занавіс» обрушили, не можна весь час сидіти за частоколом паркана… І дружній Китай заполонив українські крамниці нашими ж розробками, що вдосталь відкрито були опубліковані.

Правильний і тактовний підбір слів потрібен обом, в першу чергу у шлюбі. Він же… і найкращий лікар. Особливо від «чоловічих хвороб», для лікування яких світова фармацевтика виготовила безліч «Супер…» і т.п., а одночасно й від жіночої «хвороби» під загадковою назвою «клімакс» (і безліччю «нових» препаратів, аби вкоротити подружжю життєвий вік). Адже сенс життя – в дітях. Нових!

Тож пропоную почати з мовних словників, в яких відображено і мовну спадщину, і культуру, і шлях у майбуття. Дивним чином на теренах СНД «воюють» між собою лише дві мовні культури: українська та російська, бо в мовне середовище людей обох країн увійшли стійкі слова й вирази, обумовлені «жорстокими крайнощами», що виникли на фоні мовних «труднощів». Вирішення цих труднощів не у вдосконаленні окремої «мови» – а саме у органічному їх поєднанні – і «Засади державної мовної політики» дають можливість не просто штучно створити «Державну Українську Мову», а дати народу України дорогу у щасливе майбуття, припинивши чвари й розбрат. А тому, в усіх словниках слід чітко прописати основні термінологічні слова й вирази. Вікове надбання українців, щодо понять «кохання» та «любов», вважаю за потрібним доповнити особливою відмінністю «покладання» від «доручення», а особливо, в плані «піднесення» й «торжества» самостійного «возлагання» на себе обов’язків будь-ким.

Прикладом симбіозу міг би слугувати такий тематичний рядок: чорниця, черніка, афени. Симбіоз у тлумачних словниках не мав би мати випадковий, необґрунтований, свавільний підбір слів й виразів аналогічного рядка у Словнику Державної Української Мови. Інститут української мови НАН України готує до друку Словник у 20-ти томах. Та краще перевидати перший том – вже Державною Українською Мовою – за Законом «Про засади…», й не поспішаючи виважено підійти до друку наступних томів, видавши для початку Тлумачний словник Харківського видавництва «Прапор», 2003 року, за загальною редакцією Л.Г.Савченко, не як російсько-українського й українсько-російського, а саме як словника Державної Української Мови, до якого при існуючій редакції прошу внести такі зміни:

Стор.32

ВОЗЛАГАТЬ, -гаю, -гаешь. Поручать что-нибудь кому-нибудь. ДОРУЧАТИ.

ВОЗЛОЖИТЬ. Торжественно класть сверху, поверх. ВОЗЛОЖИТИ.

Стор.89 … після слова КОФТА і перед словом КОЧАН потрібно вставити слово КОХАННЯ (без мн. числа, роду середнього) із значенням: интимные отношения с любимой; с любимым; отдельной строкой прописав обязательность обоюдной любовной привязанности.

Стор.373 … після слова КОФТА і перед словом КОХАТИ вставити слово КОХАННЯ (без мн. числа, роду середнього) із значенням: інтимні стосунки з любимим, любимою. Слово ЛЮБА часто застосовують у сполученні із словом МАМА, ДИТИНА, а тому подібний збіг у сполученні зі словом КОХАННЯ мав би бути виключений.

Тлумачення слова КОХАТИ, -хаю, -хаєш мало б бути таким: бути глибоко прив’язаним до любимої особи протилежної статі.

Стор.388 … слова викласти у такій редакції:

ЛЮБИЙ, -а, -е. 1. Який викликає любов до себе; дорогий і близький серцю. 2. у значенні ім.. любий, любого, ч.; ЛЮБА, -бої, ж. Дорога, близька серцю людина. 1, 2. ЛЮБИМЫЙ. 1, 2. МИЛЫЙ.

ЛЮБИМИЙ, -а. 1. Який викликає любов до себе; дорогий і близький серцю, коханий чоловік, дорога і близька серцю, кохана людина. 2. у значенні ім.. любимий, любимого, ч. 3. у значенні ім.. любима, любимої, ж. 1, 2. КОХАНЫЙ. 1, 2. МИЛЫЙ.

ЛЮБИТИ, люблю, любиш. 1. Бути глибоко відданим кому-, чому- небудь, відчувати прихильність до когось, чогось. 2. Виявляти сердечну прихильність до особи. 3. Мати потяг до чого-небудь. ЛЮБИТЬ.

ЛЮБОВ, -і, ж. 1. Почуття глибокої сердечної прихильності до особи. 2. Почуття глибокої прив’язаності до чого-небудь. 3. Внутрішній духовний потяг до чого-небудь. Любов до мистецтва. ЛЮБОВЬ.

При формуванні у зазначеному Словнику рядка симбіозу української мови й мов національних меншин обов’язково прописувати відповідне слово білоруською мовою в українській транскрипції.

Деякі характерні зауваження до РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОГО й УКРАЇНСЬКО-РОСІЙСЬКОГО словників (два в одному томі) В’ячеслава БУСЕЛА – К., Ірпінь, ВТФ «Перун», 2008 – 1848 сторінок:

Стор.66. Одним рядком прописані нерівнозначні поняття: возлагать, возложить. Отож ці слова мають прописуватися окремими рядками, при цьому слову ВОЗЛАГАТЬ відповідає лише пояснення (поручаться) доручати, доручити ; слово ж ВОЗЛОЖИТЬ має особливий, піднесений контекст, який ототожнюється із словами ТОРЖЕСТВЕННЫЙ, ОТВЕТСТВЕННЫЙ, ОБЯЗАТЕЛЬНЫЙ, чого так бракує серед слів українською мовою.

Стор.295. Пояснення до слова любовь застосовані формулювання лише за контекстом КОХАННЯ, й при цьому викладені в основному вульгарні приклади: любощі, -щів; женихатися.

(З наведених прикладів видно, що у погоні за кількістю слів та словосполучень, як бізнесової ознаки, забули про головне, про людину, для якої цей словник мав би слугувати опорою у житті).

Цікаве спостереження: переглядаючи БЕЛОРУССКО-РУССКИЙ словник на 90000 слів 1962 року видання (під ред..академіка АН БРСР К.К.Крапиви) та БІЛОРУСЬКО-УКРАЇНСЬКИЙ словник 2006 року видання (під ред..чл.кор. НАН України доктора філ. наук професора Г.П.Півторака) не знайшов жодного слова білоруською мовою, що є в кожному словнику українською мовою, які б принижували гідність чи то чоловіка, чи жінки, чи ображали їхні почуття…

То може у наведенні ладу в Україні треба спочатку визначитися зі словами, що летять з наших вуст. (Див. КНИГУ ЕКЛЕЗІЯСТОВУ ч.5). І тоді слова не матимуть розбіжностей із ділом, і справжнім БІЗНЕСОМ стане не аби яка справа, а піклування про нащадків, всіх, як в Україні, так і за її межами…

Яблоко

На підвіконні у дідуся лежало чотири яблука, одне найкрасивіше, рум’яне, гладеньке, інші трохи гірші, десь гілкою придавлене, десь трохи прим’яте, а то і зі зморшкою. І було у нього три онука, допомагали по господарству. І взяв найкраще перший, що нічого не їв крім яблук. І був за це битий іншими, хоч і був сильнішим. Та й дідусь лози добавив…

Чому? Найкраще мало б дістатися найкращому… Найкращий не той хто перший (і біля годувальниці, хто перший взяв). Найкращий той, хто своєю працею, своїм ставленням до інших, своєю доброзичливістю та ввічливістю довів усім своє „право” на повагу. Отже найкраще яблуко мало б дістатися не першому… А тому, кому дадуть… з любов’ю.

Чи потрібно далі йти шляхом апробації на собі чужих помилок?

Історична місія слов’ян – у побудові держави, панівною ідеологією якої став матеріалізм, заснований на марксистсько-ленінському розумінні матерії та історії. І в цьому – всесвітнє значення Великого Жовтня. 70-ти літня його пореможна хода ознаменована видатними досягненнями у развитку науки і технологій, в побудові материальної бази комунизму, в вихованні людини, що міркує матеріалістичними категоріями, – «людини комунізму». Процес виховання супроводжувався жорстоким ідеологічним протистоянням у суспільстві: дрібно-буржуазними пережитками минулого й разкладаючою роботою у нашому «домі» на довгих, средніх та коротких хвилях різних «свобод», «хвиль» і «голосів». Протирічча між раціональним, необхідним та нав’язаним зовні речизмом, власництвом, стало причиною, що переважала на порозі 80-х, всезагальної депрессії особистості, суть якої – в порушенні гармонії самосвідомості. Необізнаність співгромадян про революційні досягнення вітчизняної науки, в силу їх стратегічної ваги. Небачений розмах військового протистояння двох світових систем. Надання переваги суспільним формам виховання й недостатня увага до складової ланки суспільства – сім’ї, призвели до наростання конфліктів во взаєминах статей. Результатом стали зростаюча кількість розлучень, побутовое пияцтво. Тисячолітнє розділення на творців матеріальних благ – чоловіків і «хранительок вогнища», виховательок дітей – дружин, порушилося широким залученням останніх до суспільного будівництва. За природою, горда жінка все частіше залишалась одинокою із-за відсутності системи сексуального та психологічного виховання. Переоцінка жінкою свого впливу на чоловіка, що дісталася їй у спадщину, і, як результат, недооцінка своєї сили. В результаті цього її праця все частіше використовується на допоміжних ділянках суспільного виробництва.

Почата керівництвом КПРС Перебудова заснована на чіткому розумінні досягнутого. І спрямована на «оновлення» соціалізму через усунення протиріч, що склалися у суспільстві. Найбільш гостро ці протирічча зосереджені в Україні. І тому з такою напругою йдуть перетворення. «Реформи» очолили галичани. На очах більшості, що прогресивно мислить, «реформатори» тягнуть Україну в тину «дикого» капіталізму. Бо знаходяться у полоні західних моральних цінностей: культу грошей, жаги наживи, власності, спокуси. Виняткова працьовитість населення західних областей ніяк не співпадає з користолюбністю, так званої, «елити». Потяг до власності у поєднанні із низьким професіоналізмом більшості керівників призвели до руйнації виробничої інфраструктури сельськогосподарських та промислових підприємств, споживчої кооперації. Взятий лідерами Перебудови курс на впровадження ринкових відносин ніяк не торкнувся системи оплати праці рядових працівників. Впровадження у винахідництві поняття «патент» загальмувало развиток. Україна в уособленій «незалежності», бідна, кинулася в погоню за прибутком, «віддавшись» транснаціональним корпораціям. 10 років Незалежності ще больше загострили протирічча, що склалися у суспільстві. Поступово населення виходить із стану гипнозу від імпортних товарів, що нахлинули на ринок України. І відчуло на собі експеримент дегустації продуктів приватного виробника. Криза в економиці все больше розростається.

Для України вихід із западні західної буржуазної ідеології тільки один – в побудові Демократичного соціалізму, як передвір’я Комунизму. Усіспільнення землі і засобів виробництва через державні підприємства неминуче з впровадженням на них прогресивної трирівневої системи оплати праці з комп’ютерним обліком рівня заробітної плати. В основі якої усреднена тарифна ставка і дві премії, кожна з яких втричі більше тарифної ставки, з умовою звільнення цих підприємств від податку на прибуток. Система базується на п’ятирівневій градації: «учень», «спеціаліст», «менеджер», «конструктор», «босс», при цьому кожна системна градація додатково складається з трьох рівнів: «звичайний», «на рівні світових досягнень», «на рівні винаходу». Останній рівень попередньої градації може превищувати другий рівень наступної вищої градації системи оплати праці. Перші дві градації охоплюють ряд рівней зарабітних плат колишніх підрядних працівників (сільськогосподарських та промислових працівників). При цьому ручна праця оцінюється вище механізованої, основним же критерієм оцінки діяльності працівників вищих трьох градацій системи стає механізація та автоматизація ручної праці (поступовий перехід з ручної праці на механізований (автоматизований) передбачає зростання норм виробітку певним працівником). Трирівнева система контролюється радами спеціалістів, начальників підрозділів, директорів і передбачає відповідальність за допущені огріхи у роботі. Система мотивовує стимулювання своєчасного усунення недоліків у роботі та сильний фінансовый поштовх до творчого ставлення до праці або звільненню з посади на користь кандидата з ринку праці. Система оплати праці повинна впроваджуватися на державних промислових і сільськогосподарських підриємствах, в державній споживчій кооперації та торгівлі, у всіх бюджетних установах. Впровадження даної системи оплати праці дозволяє відродити роль робітничого колективу у досягненні високої рентабельності підприємства при умові творчого підходу служб маркетингу й менеджменту. Із впровадженням держзамовлення на окремі види продукції і частковим державним фінансуванням, а також прозорого в очах колективу підприємства руху коштів. Комп’ютерний облік здійснює щоденну фіксацію наявності премій і щомісячний підрахунок нарахованої заробітньої плати конкретного працівника.

Маркетинговий аналіз ринкової ситуації в Україні, СНД і в Світі свідчить, що в нашій оновленій державі повинна виготовлятися і постачатися на внутрішній ринок та на експорт в першу чергу продукція найвищих технологій, котрі є надбанням Росії, як правонаступника колишнього СРСР. З урахуванням відсутності в нашій свідомості гонитви за надприбутками і, як першопричина, безкорисливість в ціноутворенні, турбота про власну безпеку при збереженні проголошеної незалежності в умовах антогоністичного протистояння світового капіталу кличе до необхідності вийти з ініціативою створення Союзу Суверенних Свобідних Республік.

Україна і Світ

Україна все ще тупцює на місці, криза суне за кризою через неусвідомлення кожним світового значення українського прикладу. Сьогодні людство має всі підстави для кращого майбутнього розвитку та йому заважають комфорт і гроші, легкість отримання яких багатьом затьмарює очі. Особливо українцям, які всі ці роки прагнуть втягнути країну у світовий розподіл благ. Та світовий ринок і кооперація закриті для нас. Світом панує прагнення надприбутків. То штучно створять якусь хворобу, то налякають якоюсь проблемою, то щось заборонять чи «винайдуть». І всі ми цими роками спостерігаємо за цими прикладами, та ніяк не дамо собі ради. Не хтось нам дасть щасливе життя, а ми самі в змозі покращити своє життя, і світові дати приклад, що любов вища за облуду. Сусіди готові нам допомагати. Україна консолідуючись з братами по всесвітньому соціалістичному «експерименту» має дати світу взірець нового суспільного життя, в якому продуктивне і рентабельне виробництво з кращою світовою якістю і половиною китайської ціни, завдяки творчій думці українця, забезпечить відродження сім’ї із кращим поєднанням суспільного і батьківського й дідівського виховання (за традиціями українців, що збереглися на Кубані) поверненням до вже забутої справжньої сім’ї, в якій гармонійно поєднані старість й молодість.

За свідченням наших учнів, що у роки незалежності, у 90-х роках, за освітньою програмою обміну познайомилися з рівнем підготовки заокеанських однолітків, впевнено віддають перевагу вітчизняній школі та її якості освіти. Та сьогодні цього замало. Ми можемо зробити доступним всім кращі взірці освіти «обраних» минулого (епохи декабристів) із радянськими прикладами високоефективному навчанню за «кадетською» системою у поєднанні із справжніми гімназійними традиціями. Ми в змозі забезпечити сім’ї і новими «автономними» багатоповерхівками хутірської забудови із сільським електрифікованим транспортом, і – сімейним «автономним» транспортом для спільних прогулянок вихідними днями дикою природою, замість походів до взірців неволі – зоопарків, аби навчити нове покоління не прикладам звірячих стосунків із гратами – а любові до звірів як до ближніх своїх. Роки Перебудови у погоні за ласими міськими грошима і комфортом майже опустошили українське село, хоч дехто завдяки еміграціям «відгрохав» поряд із «літньою кухнею» «європейську оселю», ще більш гостро піднявши проблеми українського села. Досвід прибалтів з їх хуторами в перекладі на український менталітет має дати світу нову модель українського села із компактною забудовою «автономними» будинками, із автоматизованими міні-фермою і цехом переробки молока, із тролейбусним сполученням. Прикладами добровільного переселенням до цих хуторів «досі дихаючих викидами підприємств» міських мешканців вже зараз готова дати світу взірець зближення села і міста мало не третина українців.

За загально прийнятою економічною теорією у світі панує переважно товарне виробництво, виробництво ж послуг розглядається як допоміжне. Наразі у першу чергу потрібно товар зробити послугою (товар – тобто предмет, що створюється, продиктований необхідністю надати певну послугу споживачу, через що товар і послуга завжди мають бути разом). І тільки таким чином має формуватись «життєвий цикл» того чи іншого виробу, не часом отримання надприбутків, а потребою населення у тому виробі. Справжня турбота про людину і «братів наших менших», а не погоня за надприбутками, має стати стимулом праці в майбутньому, хоч, завдяки «українській» думці і співпраці з братами, надприбутків не уникнути. «Турбота про своїх» для всіх – залог успішного просування української продукції по світу.

Маркетинг –як філософія

1. Ф.Котлер про сучасний ринок

– В галузі стандартизованих споживчих товарів концентрація дистриб’юції значно зросла. Канали розподілення сконцентровані в руках декількох дистриб’юторів, які мають велику владу.

– Відбувається скорочення кількості конкурентів при зростанні кількості торгових марок. Багатонаціональні компанії та корпорації захопили владу.

– Випуск нових брендів коштує недорого. Динаміка випуску нових марок в даний час прискорюється. Час життя нових товарів на ринку скоротився.

– Процес виробництва настільки ефективний, що заміна виробу стає дешевше його ремонту. Це ще більше прискорює темп випуску нових товарів.

– Цифрові технології спровокували революції на багатьох ринках.

– Зростання кількості патентів та товарних знаків призвели до зростання конкурентності ринків.

– Товарні категорії насичені різновидностями.

– Ринки фрагментовані на малі ніші, які менш прибуткові.

– Рекламна насиченість дійшла найвищих рівнів, а фрагментація засобів інформації затримує вихід на ринок нових товарів.

– Споживачі стали більш вибірковими, вони дедалі частіше ігнорують комерційні комунікації. Єдиний шлях приваблення їх уваги – новизна.

 (Котлер Ф. Маркетинг ХХІ века. СПб, 2005г.)

Висновки:

– Товарний підхід у світовому маркетингу на порозі кризи.

– Не все зазначене можна віднести до українського маркетингу.

– Швидка заміна моделей на ринку комплектуючих веде до морального старіння ще досить нових товарів, а відтак і до значного зростання цін на ремонт останніх.

– Цифрові революції багатьом затьмарили очі. Аналогові технології зарано відкидати в утіль.

– Модель ринкових відносин «товар – гроші – товар» не всіма українськими споживачами позитивно сприймається.

– У погоні за європейським (тобто світовим) рівнем життя «родину» замінили «сім’єю».

2. Український маркетинг

– Товар – є послуга, тобто тільки те може бути українським товаром, що несе послугу людині. А час життя товару має дорівнювати терміну необхідності в послузі. («Маркетинг починається з аналізу потреб, які задовольнять товари і послуги» Ф.Котлер) Сучасний ринок – це суцільна сфера послуг. Тільки на деяких проміжних етапах послуга замінюється товаром. Однак в Україні всі працюють окремо: і виробничники, і маркетологи, і продавці, всі пропонують свої послуги і хочуть за них відразу оплату. Перші, не знаючи ринкових потреб, під тягарем стандартизації не можуть розробити технічне завдання (ТЗ) на новий товар. Інші – навпаки, не знають як. Треті – торгуючи імпортними товарами, й зовсім не ламають голову над українським виробництвом, підшукуючи в Інтернеті шляхи задоволення потреб споживачів. І хоча український споживач здебільшого незаможній, йому пропонується переважно те, що дорожче (наче за відсутністю альтернативи).

– Світ на порозі втрати довіри як рекламі, так і виробнику, незалежно від того, за якою товарною маркою він ховається. Адже за багато років маркетинг привніс в наше життя стільки фальші та неприхованого обману, що навіть корифеї маркетингу заплуталися в путах власного блуду.

– Ринок України – це боротьба двох філософських поглядів на товар, послугу і споживача. А в цілому і на світоустрій, державницькі засади, силу і слабкість грошей і капіталу.

– Криза в українській економіці настала через слабкість власної віри. Через невміння, а то – і небажання мислити мозками замість мислення головою (в першому випадку людина мислить філософськи, в іншому – стереотипами).

– Цифра чи аналог? Колишні полівінілові платівки начебто анахронізм? Та це тільки для неосвічених. На сучасному лазерному програвачі з них відтворюється звук класу Hign-End. Наразі очікується поява на ринку вінілових DVD-дисків. Отже CD, як і цифрове відео – це ринкова примха для викачування грошей з недалекоглядних споживачів. Ще й досі успішно конкурують аналогові та цифрові комп’ютери в залежності від задач, що ними вирішуються.

– Чому вчать маркетологів? Переважно економіці, а бажано викладати і загально-технічні знання. Або, хоча б, вміння обґрунтовано формулювати вимоги до нового товару. Саме за маркетинговими фірмами, а їх в Україні стає дедалі більше, стоїть доля об’єднавчої роботи. Як інноваційної, так і заощадливої, інвестиційної (через прибуткове вкладання накопичених в Україні та за її межами капіталів).

– В Україні безодня історичних традицій та наукової спадщини віків, і, найголовніша, козацька сім’я, до якої ми маємо повернутися. Через виховання в кращих традиціях минулого, перш за все учнівської молоді, шляхом досконалого поєднання спільного та окремого виховання. Чого вартує гімназійне навчання за програмою кадетських училищ у відсутності виховання дотримання дисципліни? Може краще всіх хлопчиків в період з п’ятого по дев’ятий класи навчати в нахімовських чи суворовських корпусах військового типу. Де поза звичайною шкільною програмою викладаються танці та музика, малювання та естетика, етика та інше. Дівчаток же в цей час навчати за гімназійною програмою?

– Вже тепер варто розробити українську Програму міського та сільського градобудування, за якою збиралися б п’ятнадцятикімнатні квартири сімей майбутнього з наданням житлових кредитів із правом спадщини.

– Військові технології цивільному населенню. Колись могутня армія України своїм озброєнням ще й досі є носієм передових наукових розробок. Лише назви: кевлар, нанокераміка, спецметалоконструкції, спецзалізобетон – чого варті? Все – зроблено в Україні. В той же час, нарощування обсягів виробництва композитів та спецтехнологій дозволять суттєво їх здешевити. Та покращити стан наших виробництв, наших шляхів, нашого будівництва, наших транспортних засобів, іншої продукції.

– Соціальні підприємства. На сучасних західних виробництвах дуже високий рівень автоматизації та комп’ютеризації. Де праця робітників використовується на обслуговуванні автоматики та на заключних операціях регулювання, що значно знижує собівартість. Такий рівень роботизації українським підприємствам навряд чи потрібний, особливо коли безліч незайнятих рук. А ще велика кількість інвалідів. Підприємства інвалідів – невеличкі та досить специфічні. Інша річ коли на великому підприємстві мало не половина робітників – інваліди. Сучасні технології, якими здавна володіє Україна, дозволяють створити робочі місця для інвалідів як в механообробці, так і в складальницькому виробництві. Такі підприємства можуть створюватись по одному на область чи район і забезпечуватися першочерговими інвестиціями.

– Ремонтопридатність продукції українського виробника має відповідати меті створення і шляхам збуту-продажу товару. Та розповсюджуватись на всі товари довготривалого користування.

– Збут-продаж товарів. Зазвичай збут товару має здійснюватися шляхом прямого чи дистриб’ютивного продажу. В тім числі і з використанням електронного продажу з використанням Інтернету. Та все ж дедалі частіше український споживач схиляє виробника до відвантаження продукції в обмін за сплату щомісячних (щоквартальних) відсотків доходу, переважно протягом всього терміну експлуатації товару.

– Ціноутворення переважно складається з собівартості, надбавки та ПДВ. Але у випадку відвантаження за відсотки доходу ціна може бути збільшена вдвічі, чи навіть втричі під час визначення розміру відсотків. На українському та країн СНД ринку слід постійно відшукувати методи зниження собівартості або вести ретельний облік витрат.

– Гарантія-сервіс – невід’ємні поняття. Переважна більшість українських виробничників прагне зменшити термін гарантії та дистанціюватися від сервісу. Хоча ринок вимагає робити все з точністю до навпаки. Вихід – в стажуванні представників дистриб’ютора на підприємстві виробника. Та активне надання уваги кожному зверненню з боку споживачів.

– Безвихідь виробничників – у несприйнятті більшістю керівництва підприємств маркетингових стратегій. У мріях про великі обсяги виробництва при відриві від реальних шляхів залучення капіталовкладень, особливо на державних підприємствах, у знеціненні інтелектуальної праці, недооцінці ролі інновацій.

– Нема кращої реклами, ніж гарний відгук споживача. Нема гіршого, ніж недовиконання умов поставки чи контракту, особливо коли споживач схильний довірі до тебе.

– Український виробничник має мати тісний контакт зі споживачами. Приймати участь у семінарах потенційних споживачів. Вести взаємне листування чи діалоги. Бути активним в розвитку плідної співпраці.

Висновки:

Українські виробничі підприємства далекі від маркетингу, часто-густо вовтузяться на межі виживання, проїдаючи залишки основних фондів. І фактично відірвані від сучасних ринкових проблем та досі не оправилися від навали імпортних товарів.

Не всі пророцтва корифеїв маркетингу відповідають дійсності.

Українські ринкові партнери знаходяться у стані самоізоляції. Ніхто не наважиться взяти на себе участь у створенні справжньої компанії по розробці і впровадженню нових товарів на існуючих підприємствах із залученням інвестиційних капіталовкладень.

Дуже низький рівень інноваційної діяльності на підприємствах. Знецінено інтелектуальну працю, нема фахівців для чіткого відсіювання невдалих рішень та пошуку привабливих інноваційних.

В керівництві вітчизняних підприємств мало підготовлених топ-менеджерів, здатних на засадах традиційного маркетингу згуртувати та скоординувати роботу підрозділів і служб.

Ринкова етика досі ще не увійшла в службову діяльність як рядових фахівців, так і керівництва.

Шлях вперед не в «латеральному» маркетингу чи «латеральному» мисленні, а в філософському осмисленні довколишнього середовища, широкій інновації і залученні капіталовкладень.

Чи довго ще українці будуть «дослідними кроликами»?

Україна відзначила 10-річча «незалежності». Що сталося з нею? В Україні беззастережно хазяйнують Світовий банк і МВФ, на кожному кроці ростуть нові інститути, що готують маркетологів. Нас готують до ринку. Понад десять років я працюю в службі маркетингу на державному підприємстві по випуску радіоапаратури. Неодноразово стикався зі щойно вирощеними «спеціалістами» з маркетингу, їх викладачами. Що знають вони? Вміють рахувати прибуток і рекламувати. І знають головний постулат винайденої на Заході «науки» – маркетинг: «покупця треба так зацікавити моїм товаром, щоб він думав, що саме цей товар йому потрібен, що без нього він жити не може». Товаром же в ринку є все: продукція сільгоспвиробника і промисловця, любов, душа і навіть матір (і земля). Прилавки наші завалені різною радіоапаратурою. На кожному кроці закликають до поширеного у всьому світі «ефірного радіомовлення». Інтернет сповіщає про підготовку до новітнього світового досягнення – цифрового радіомовлення на довгих, середніх і коротких хвилях, що дасть якість звуковідтворення на рівні сучасних УКХ радіоприймачів. Не думайте, що цифрове задоволення Вам обійдеться дешево. Захід любить гроші. Та в середині 80-х років в СРСР на сторінках «Радіо» з’явилися перші публікації по синхронному детектуванню при радіоприйомі на середніх хвилях і в проводовому (найдешевшому по затратах) радіомовленні з високою якістю прийому. Про нього замовчують, використавши ідею для цифрового. В цьому ефективність власника на новітні технології і засоби виробництва, на інформацію і прибуток. В цьому ідеологія «вільного» (від совісті) Заходу. Цю ідеологію нам нав’язують…

До Великого Жовтня 1917 року в світі панувала і правила ідеалістична буржуазна ідеологія. Та віра в краще майбутнє дала світу інший погляд на історію. Створення першої в світі держави трудящих започаткувало переможний поступ нової матеріалістичної пролетарської ідеології, що дав надзвичайно високий імпульс в світовому русі вперед, до комунізму. За роки Радянської влади було збудовано матеріальну базу і, головне – виховано людину матеріаліста, людину комунізму. З усвідомленням цього розпочата Перебудова, сенс якої – здолати протистояння в суспільстві, нав’язане боротьбою ідеологій. Ця боротьба йде й досі, після «холодної війни», в ефірі і на сторінках газет, в магазинах і на базарі, в сім’ї і в душах кожного. Та дух матеріаліста не зламати! Віра в світле майбутнє людства, в комунізм, в рай для людини праці переможе.

Сімдесятирічний переможний крок матеріаліста дав світу велике Знання, хоч і не всі новітні досягнення радянських вчених і науковців відомо широкому загалу в силу їх стратегічної значущості. Усвідомлення краю протистояння, межі самознищення спонукало до Перебудови. Нетвердість віри в Комунізм тягне нас в забуте минуле. З 80-х років минулого століття світ стоїть, топчеться на порозі комунізму, чекає доки ми, українці, дійдемо примирення між заходом і сходом у власній «незалежній» державі. Доки ще нам «на власній шкірі» проводити досліди власної зневіри в омріяні ідеали добра і справедливості?

Суттю руху вперед до кращого є єдність і боротьба протилежностей. В ній вищий сенс «боготворіння». Роман минулих цивілізацій «Про бога Ісуса» відзначив своє двохтисячоліття. Боязливість невідомого як страх перед укусом змія збудоване релігією в образі Зла. Віковою історією доведено, що добро перемагає зло. Істинна доброта – ознака людини праці, людини творця. Вона в її душі. Не розуміючи поняття «душа» люди знову потяглися до Бога, до його проповідників, до церкви. За «відкупленням гріхів» людина, що страждає, шукає розради. Душа ж – це гармонія самосвідомості (усвідомлення свого знання, морального обліку і інтересів, ідеалів і мотивів поведінки, цілісної оцінки самого себе як чутливої і мислячої істоти, як діяча), або простіше – душа то є любов. Життя, рух синтезу і розмноження, для людини зіткане з випадковостей. Більшість не знає їх законів. Кожний, з випадковостей, робить, в силу неусвідомленої необхідності, свої висновки, а на їх підставі виводить власні закономірності своєї долі. Релігійна передначертаність з упованням на «милість божу» декому «допомагає». Та людина – мислитель, творець знаходить відраду в колі друзів. А за їх відсутністю, на сьогодні, їй не допоможе навіть Бог. Бо розрада коштує дуже дорого. І несуть останнє, під тягарем важкої праці, необізнані, зневірені до церкви… І дере греко-католицька церква, авангард католицизму на споконвічній землі православних русинів, «сім шкур» з кожного пастиря. Католицизм – це «кожний виживає поодинці». Що ж спільного між унією і православною церквою. Трактування Бога як святої трійці, зрозуміти поняття якої неможливо без усвідомлення поняття «святий дух», сенс якого в звичайній бесіді отця з сином, при якій від старшого до молодшого передаються і погляд, і поведінка, і мова в вустах. В той же час уніатські священики стверджують, що Бог – то є деякий абсолют (незалежний, необмежений). Матерія (безмежна множина любих властивостей, зв’язків, відносин і форм руху) ж як і Всесвіт безмежні. Трактування ствердження «необмежений необмеженого» таке ж абсурдне, як і вислів «біліший за біле» чи «чорніший за чорне». Якщо нема абсолютного, то нема й бога. Якщо ж він є, то це людина, може і в образі Ісуса, як твердять православні, у крайньому разі не його, Ісуса, намісник, а звичайний пастир, що вважає себе рабом божим. Та «все в світі відносне» як стверджує загальна теорія відносності Великого Ейнштейна. Життя – це смерть (Ф.Енгельс) і не може бути вічного життя. Народжуються і вмирають зірки, народжуються і вмирають комахи, час життя так само відносний з розмірами об’єкту і умовами життя.

«Спочатку було слово»… Ні! Хтось мав його висловити, бо ідея і матерія – єдине ціле, ідея це теж матерія.

Доленосність України, української сім’ї працелюбних народів, сім’ї освічених батька і матері, сім’ї жінки і чоловіка, прагнучих щастя своїм дітям обумовлена історією, часом. Миролюбність українця, що століттями горбатив спину на чужого і свого пана, висвітлена в творах видатних митців: Котляревського, Лесі Українки, Тараса Шевченка, Івана Франка, Михайла Коцюбинського, Бориса Олійника, вражає своєю національною гордістю. Ця гордість – гордість революціонера і борця, гордість трудівника ще чекає всесвітньої слави перемоги над собою. Бо наше глибоке падіння, наша розруха, наше зубожіння – в нас самих, у втраті почуття гідності під навалою закордонного «хламу» на наших прилавках, під тягарем включеного «на всі оберти» механізму задурювання західної ідеології. Наша повага до жінки-матері, жінки-трудівниці «раптом» померкла під навалою західної моралі, західної зневаги до «слабкої статі». Раптом всім захотілося багатства, грошей і нічого не робити, кинувши напризволяще жінку-матір із своїми діточками, відсторонивши її від продуктивної праці, від політики. Зупинено рух в подоланні проблем сім’ї, почастішали «бесіди» чоловіків із чаркою, дедалі більше стає одиноких «сильних» жінок, матерів, виховательок, інженерів, науковців, красунь.

Нас тягнуть в Європу, в стан загарбників. Невже нас нічого не навчила історія народів світу. Одні жили за рахунок колоній (Англія, Франція, Іспанія і Португалія), інші гнобили сусідів (Австро-Угорщина, Польща, Німеччина), вікінги (скандинави) – грабували набігами з-за моря і північних лісів перших і других. Миром «помазані» православ’ям русини йшли до інших з миром. З миром йшов Суворов за Альпи, допомагаючи поневоленим братам-слов’янам Болгарам та Югославам. З миром прийшли радянські слов’яни й в Афганістан, та Америка нав’язала їм війну з маджохедами і талібами. То чому ж нам не живеться з Братами й Сестрами і так кортить до «цивілізованих» експлуататорів, які навчені Великим Жовтнем і змушені були «соціалізувати» свої суспільства. З усвідомленням власного «я», творячи для себе й інших, ми разом здатні дати світу значно більше, ніж можемо в нього запозичити.

Наша доля не в ринку з його зубожілою мораллю, мораллю здирництва й облуди, шахрайства і свавілля приватного власника. Наш шлях із соціалізмом кращого зразка, з оплатою за працею, із цілеспрямованим курсом на зменшення долі важкої ручної праці, з рівноправ’ям між чоловіком і жінкою, і саме за таким рівноправ’ям, в єдності і боротьбі протилежностей, наше майбутнє, прогрес і добробут суспільства.

Ідеї комунізму живі. Як би не опорочували їх західні «голоси», їм жити і перемагати. Вивчаючи потреби людства й задовольняючи їх найдешевшим шляхом (бо все геніальне – просте, а значить й дешеве), знімемо ж скоріше шори гіпнозу від західного маркетингу й дизайну, творимо ж для себе й людства справжні цінності добра і високих технологій, в набутті яких немала доля праці українських науковців й інженерів на теренах великого Союзу.

Може пора всім оговтатися, матеріалісту і православному об’єднатися проти чужеземної навали, всім миром взятися за відбудову набутого, зробивши висновки із славнозвісного «одобрямсу», укріпитися в вірі у справжнє майбутнє – соціалізм і комунізм (рай на Землі для трудящих).

Особисте бачення економічної інтеграції України та пропозиції щодо її промислової політики

Персональний сервіс та вже майже забуті традиції:

Нав’язані українським споживачам західні моральні і економічні традиції передусім пов’язані з пропагандою західного взірця сервісу, заснованому на прихованій експлуатації споживача, при цьому він вважається абсолютно незграбним. Зовні це обумовлено занадто широкою номенклатурою застосованих комплектуючих, в тому числі дрібносерійного виготовлення, для обумовлення зростання ціни сервісних послуг, а також начебто кращою компактністю, зручністю, дизайном…

Традиційно в Україні ремонт обладнання виконувався цеховими електриками, лабораторіями КВП та ЧПУ, широко розвиненою мережею електро- і радіомайстерень, чисельними ремонтними підприємствами.

Комунальні служби, екологія та техногенні катастрофи:

Хоч за вікном ХХІ століття, та стандартами житлового будівництва нас тягнуть у ХIX-те. Досі основним джерелом тепла і енергії є спалювання енергоносіїв. Переваги трансформації мережної напруги змінного струму у житловому будівництві ніяк не узгоджуються із значно вищим рівнем небезпеки змінного струму порівняно із постійним та сучасним рівнем розвитку силової електроніки, до того ж в Україні серед будівельників майже нема фахівців, знайомих з надто економічними композитними електричними нагрівачами, що використовувалися збройними силами СРСР. Існуючий в Україні монополіст у галузі утилізації відходів – Державна корпорація „Укрекокомресурси” фактично не займається розвитком і впровадженням біохімічних систем очистки каналізаційних викидів.

Електроніка в Україні:

Чвари між урядовцями України і Росії з приводу енергоносіїв затьмили декому очі з приводу відкритих на сьогодні широких можливостей інтеграції між підприємствами електроніки, електротехніки і радіотехніки України, Білорусі і Росії. Проте доцільним в першу чергу – є розвиток складального виробництва приладів з використанням елементів силової електроніки не за західною схемою, а за власною з підбором вузької ланки „ідеальних ключів” (мається на увазі широке застосування у різних за призначенням приладах одних і тих же електронних приладів). Доречним є – й широке нарощування виробництва сонячних батарей.

Приміський та міський транспорт в Україні:

Такі привабливі і признані багатьма пасажирами львівські тролейбуси, як і весь електротранспорт в Україні побудовано за схемою використання одного-двох тягових колекторних електродвигунів, карданів і силової електроніки виробництва Чехії чи Китаю, в той час як жодне підприємство України досі не може їм запропонувати мотор-колеса на базі вентильного реактивного двигуна через інформаційну відірваність України від широкодоступних розробок у цій галузі росіян і прагнення неодмінного отримання дивідендів від власних розробок українських науковців, зациклених на конфіденційності. От і снують по містах і селах маршрутки і таксі, руйнуючи екологію України жахливими викидними газами і ядовитими присадками від неправильної утилізації закордонних моторних масел.

ПРОПОЗИЦІЇ:

Прийняття за основу у житловому будівництві концепції „автономного будинку”повною відмовою від використання природного чи зрідненого газу із внутрішньо-будинковою мережею пониженого постійного струму з ліфтами на базі вентильних реактивних двигунів і біохімічними реакторами каналізації

Запровадження і нарощування виробництва в Україні батарей паливних елементів та сонячних батарей

Запровадження і нарощування виробництва в Україні мотор-коліс, в першу чергу для міських і приміських тролейбусів

Широке делегування повноважень господарського управління державними підприємствами та ВАТ обласним державним адміністраціям з метою створення під їх егідою прибуткових Соціальних заводів і підприємств, запровадження нової Української концепції освіти через корпоративне об’єднання на підставах економічної доцільності підприємств різних форм власності

Запровадження трирівневої системи оплати праці у всіх ланках виробництва і послуг.

Майбутнє Укртелекому і промисловість України

От і сталася приватизація Укртелекому та маркетинговий аналіз стану якості послуг, що надає населенню така потужна структура, як ПАТ „Укртелеком” свідчать про значні проблеми керівництва в галузі перспективного прогнозування розвитку підприємства. Існуючий стан викладання у вузах України такої нагальної в ринкових умовах дисципліни „маркетинг” приводить до того, що його сутність зводиться до констатації факту рівня конкурентоспроможності тої чи іншої існуючої послуги. В той же час, відсутність у існуючих маркетологів Укртелекому знань про стан розвитку галузі електрозв’язку в СРСР, Україні і Росії, відірваність від новітніх розробок Одеського НДІ радіомовлення, фактично поставили вітчизняну радіопромисловість на коліна. Як і передбачалося, у радіоефірі сьогодні панує FM-радіомовлення, де працює імпортне передавальне обладнання. Стабільність аудиторії трансляційного радіомовлення в контексті пропагування розвитку української мови і української пісні свідчать про недбале ставлення в Україні як до ефіру, так і до української слухацької аудиторії. Відірваність Росії від єдиного на теренах СРСР Одеського НДІ радіомовлення змусили її шукати своє місце у стандарті DRM цифрового радіомовлення. В той же час розробки інституту в галузі радіоприйому із синхронним детектуванням у трансляційному радіомовленні та на середніх і коротких хвилях кінця 80-х років минулого століття відкривали широкі перспективи розширення мережі, випуску і нарощуванню виробництва сучасних багатофункціональних і простих, нескладних для виробництва і дешевих для споживачів, стереофонічних «радіоточок». Приймачі радіомовлення синхронного детектування у своїй схемі мають мінімум намотувальних елементів та для передачі і відтворення стереосигналу не потребують декодерів, а через використання довгих ліній зв’язку – і антен. Проста методика трансляції стерео сигналу застосуванням прямої модуляції бокових полос несучої сигналу дозволяють створити парк новітніх стереоприймачів на середніх і коротких хвилях, як альтернативі DRM-стандарту, який занадто дорогий для пересічного слухача. Тому, плануючи прибутки ПАТ «Укртелеком», в першу чергу мав би мислити не про гроші, а про споживача, про цілі «українізації», шляхи здешевлення витрат на її реалізацію і про відновлення вітчизняної радіопромисловості. Можливо й держзамовленням.

Катя Старожук і іграшка від «Тігер електронікс» (чи потрібна ювенальна юстиція в країні, де народжене слово «кохання»)

СПОЧАТКУ БУЛО СЛОВО, ЧИ ЛІТЕРА?

Та попри все їм передувала людина, нова людина, створена еволюційним кроком розвитку людства минулої доби. То чого варта Катерина, від освіти, що за роки Незалежності звела у Турці, на Львівщині, двоповерховий «чурак» із білим біде у туалеті, й іномаркою на подвір’ї, бо розжиріла від частих гостин по родичах, що оселилися у США, і яку розпирає гордість, що її учні – на Майдані. Бо вдаючи із себе Катерину ІІ (Імператрицю Всієя РУСІ, німкеню, Екатерину Вторую), з легкістю маніпулюючи СЛОВОМ, вже давно мала б навести лад у Державі, ніж мандрувати по світах, лежачи на пенсії, зароблену важкою працею вчительки, що вчила тому, у що не вірила сама. Тому й учні її здобували освіту юристів, медиків та журналістів, оплачувані на Заході професії, але не потрібні в Україні. То ж добре, коли є чим торгувати на базарі чи мести на вулиці. То ж вибору нема: у гастарбайтери чи на Майдан, бо дух господаря-власника більш притаманний селянам Середньої та Східної України, колгоспів вже нема і майно їх розкрадене, а до самоорганізації у селянські спілки тутешнє населення не схильне, адже великий «частокол» стоїть як між хатами, так і в душах. Бо мало хто, навіть серед комуністів, пам'ятає про три складові напрямки побудови комунізму, за програмою 22-го з'їзду, часів Хрущова М.С.. А відтак й поспішає вивести на «революційній хвилі» до владного олімпу тих, кому «ідоли західного світу», по серцю, ближче. Чи може дбати про людей той, чия професія – мордобій, та й ще з пристрастю, бо за це Америка платить великі гроші. Обливши брудом того, хто по молодості, аби не виділятися серед односельців, зривав з дівчат хутрові шапки, ми дружньо виводимо вперед рейдерську команду «батьківщини», що прагнула захопити цементний завод у Балаклаві, аби мати надприбуток, звівши будинки «новітнього села» (за так і не прийнятою упродовж п’яти років Державною комплексною соціально-економічною програмою «Новітнє село – через децентралізацію трудових ресурсів регіону») у лічені дні, надати це житло кожній родині у довічний кредит, із довічним, за спадковістю, відшкодуванням його вартості. Це – в кращому випадку. І хоч варто думати лише про гарне, не виходить з голови дивний збіг. Левова частка майданівців виросла попри залізну дорогу, бо на залізниці і платили більше, і одяг давали (робочий чи уніформу), і проїзд, на курорт, безкоштовний… Та щойно завершивши приватизацію «Укртелекому», влада проголосила приватизацію «Укрзалізниці». Мало що дві третини працівників Укрзалізниці вже скорочено, з репродуктора електрички постійно чути, що через збитковість приміських перевезень 30% зупинок поїзда буде ближчим часом скорочено: добре як поїзд буде зупинятися там хоч інколи, але крокуючи по шпалах колією північної ланки Одеської залізниці, з біллю у серці спостерігав покинуті колодязі й напівзруйновані станційні споруди колишніх полустанків. То й не дивно. Що і кого возить «Укрзалізниця»? Адже 20 тонні фури дорогами України з Європи на Схід йдуть мало не колонами. У зворотньому напрямку переважно порожняком. А залізниця? Працює сама на себе, чи на того, хто прийде після «демократії» за «Батьківщиною», а від так – розбудовується. Тож на Захід пів ночі один за одним йдуть товарняки по 60 вагонів, переважно цистерни і вагони із сипучими матеріалами. Де раніше курсували нічні приміські пасажирські поїзди, тепер ходить лише денний, польського виробництва, рейковий автобус «PESA» (зроблений за тою ж схемою, що і «HYUNDAI», і ДЕЛ-02) до величезного сучасного млина на ст.. Павлиш, навпроти занедбаного порожнього комбінату хлібопродуктів, що колись виготовляв корма для худоби. А далі – довгі кілометри електрифікованої колії із новими вітками, попри які по ночах, прямо з коліс, розвантажується зерно і розвозиться по занедбаних сховищах попри трасу, де нема паркана, тільки нічний сторож та собаки, і жодної хати довкола. А назустріч, на Схід, тільки но і йдуть самісінькі електровози, везуть додому поодиноких працівників вузлової станції Користівка, через яку у 10.30 та о 21.00 на шаленій швидкості проноситься дизель-електропоїзд «HUNDAY», і треба відійти не менше як на 2 метри від платформи, щоб тебе не затягло попід колеса поїзду. І де ніхто не бачить, як попри село із низенькими хатками початку ХХ століття, із великим машинним подвір’ям місцевого фермера-хлібороба, йдуть перед світанком на північ один за одним швидкі пасажирські поїзди. Тож не дивне, що дорослі хлопці бавляться вдома у комп’ютерні мережеві ігри чи то гонки, а в позашкільній освіті фактично нема технічних гуртків, а на виробництвах чекають інвесторів, хоча вони вже десятиліття чекають від нас ініціативи, бо ніхто в Світі не проплачує 20-ти тонний контейнер комплектуючих передоплатою, а щоб реалізувати свою продукцію при такій кількості комплектуючих (а їх мільйон) потрібне стратегічне мислення, нестандартні рішення і винахідництво, ось тільки на Заході нам у цьому нема помічників. Адже світова кооперація спрямована на отримання надприбутків, а тому й не дивне, що першими кроками «нової влади» було скасування «утилізаційного» податку та вихід із СНД, адже мало хто в Україні знає, яку силу у Світі відіграють юридичні терміни інтелектуального права, такі як «франшиза», «бренд» і т.п. І мало хто звернув увагу на претензію Німеччини щодо слова «хліб» у ЮНЕСКО, як суто національного надбання. Адже достатньо їм «привласнити» цю назву, і як мінімум 90% вартості хлібобулочних виробів ми змушені будемо їм сплачувати за право навіть його виготовлення, за законами СОТ. А от щоб ще й їсти – то це велике питання. (Достатньо свіжих наочних прикладів, щодо червоного хреста на машині швидкої допомоги чи то торгова війна за словосполучення «Советское шампанское»). І це при тому, що Україна і Казахстан – найбільші світові експортери зернових. Тож не дивно, що мешканці віддалених карпатських сіл, на кордоні із Польщею і Закарпаттям, у захваті від закордонних речей, щиро підтримували Майдан, надоюючи від корови лишень 3 літри молока за добу, бо введені в оману політиками при виборах, як то: «Президентом має бути той, хто відчуває біль людей». А Юля, після спектаклю із «хворобою», ставши на шпильки й скинувши ритуальну косу (хто ж у Європі підтримає «українку з косою» на підборах).

Чи не настав час ВІДКИНУТИ МАСКУ БЛЮЗНІРСТВА і нарешті ПОЧАТИ САМИМ СОБІ БУДУВАТИ МАЙБУТНЄ, адже початковий фундамент майбутнього в нас давно закладений, а з капіталістичним експериментом треба закінчувати, бо не тих «друзів» нав’язують українцям Кличко, Тягнибок, Ляшко і Тимошенко. Всенародне оприлюднення проекту «Хутора комплексної забудови» за концепцією Новітнього села завдяки братнім українцям Криму і Кубані, які протягом століття обороняли південні кордони величної держави, створили умови для швидкого підйому з руїн наших сіл та селищ через поточне, конвеєрне будівництво хутірських комплексів, й оснащення їх тим, що зробимо самі для себе, тобто «на совість». Тож настала пора хоча б подивитися довкола, надихнутися піклуванням про себе (звикши для себе, своїми руками, робити якісно, багато з нас звикли цінувати своє, як тільки його в нас купили, бо так вабить нас іноземна пачка цигарок (де табак помішано із тютюном), як нема поруч того близької, спорідненої душі. «Давайте жити дружньо», як закликає вусатий герой мультика, хоча б у вагоні електрички чи дизель-поїзда. Хто ж крім нас перетворить салони приміських вагонів, що більш нагадують хлів, у комфортабельні поїзди, кращі за «PESA» і «HYUNDAI», на кшталт оспіваної В.Івасюком і С.Ротару «Червоної рути» – угорського дизельпоїзда Д1 випуску 1964 року, із дубовими різними пакетами сидінь із обтягненими зеленою шкірою підголовниками, чим салон скоріше нагадував зручні купе, де за дружньою розмовою пролітав час, й не відчувалась відстань, бо за бажанням можна було пройти у буфет переднього вагону, згадка про який збереглася на південній гілці Одеської залізниці, де курсує синьо-жовта п’ятивагонна «Рута», виготовлена 1974 року. Чи не випадково, на пл. Утішне, зліва підсів колишній астрофізик, і розмова пішла про зірки, типу Сонця. Тож, з’ясувалося, що така зірка, «або схлопується, перетворюючись у чорну діру, чи зривається з новою силою, збільшуючись у розмірах, що і є ознакою еволюційного поступу». Звідси витікає, що передумовою еволюційного стрибка вгору є позитивний розвиток людства в начертаному Творцем прагненні руху до світла, теплу душі й гармонії, тобто до «комунізму», як передумови позитивної еволюції особистостей, склад характеру й карта життєвого шляху яких від народження визначені рухом планет і світил галактики (див.. «Астрология наших дней»). А тому, нам у цьому русі не потрібні «політичні поводирі», а потрібна віра у любов Божу, і бажання відчути власну силу здобути собі й іншим кращу долю. Достатньо правильно висловлюватися Державною Українською Мовою, хоча б у інтимній розмові люблячих сердець поєднанних коханням (див. аналогічну статтю на форумі «Української правди», електронної газети, заснованої Георгієм Гонгадзе).

З аналізу причин збитковості приміських перевезень в Україні, а це явище не має нічого спільного із світовою практикою, витікає: достатньо возлюбити себе й сусідів, що поруч із Вами у салоні поїзда, і Ви знайдете час, місце й можливості докласти власних зусиль аби наступного разу ця ж поїздка була більш комфортна, а в салоні б панувала гармонія душ. З такої точки зору варто зазначити, що основними складовими збитковості приміських перевезень існуючими електропоїздами є:

1.– велика енергоємність колекторних електродвигунів постійного струму при значних комутаційних втратах, особливо при виникненні дугової іскри між ламелями колектора;

– відсутність рекуперації електроенергії при гальмуванні через використання гальмівних резисторів, за посередництво яких надлишок енергії просто розсіюється у довколишнє середовище;

– спосіб регулювання швидкості зменшенням намагніченості якоря знижує коефіцієнт корисної дії електродвигуна,

2.-ніхромовим ТЕН-вим обігрівачам салонів вагонів та місць загального користування притаманний низький коефіцієнт теплопередачі, навіть при використанні разом із ними вентиляторів;

– робота ТЕН-ів у діапазоні високих значень температур (понад 400 град.С) супроводжується сухістю повітря, створюючи пасажирам певний дискомфорт, особливо із малими діточками; до того ж, характеризується низькою надійністю, часто перегоряють і потребують систематичних замін, що, в умовах інфляції, потребує іще додаткових фінансових резервів;

3. відсутність у вагонах вхідних терміналів, а у продажу – єдиних проїздних документів (особливий обліковий тип квитка), через прагнення керівництва і їх фінансових установ до отримання готівки, що періодично створює прецеденти виникнення конфліктів: як між контролерами і пасажирами, так і при обліку готівки касами, з-за існуючого унеможливлення достовірного обліку.

А дизель-поїзди типу ДПЛ чи ДЕЛ, де привід колісних пар вагонних візків забезпечують асинхронні двигуни електричної трансмісії, стандартні технічні рішення з використанням обігрівачів із ТЕН-ми, в умовах Карпат із значними перепадами висот, а через це – низькими швидкостями на гірських перегонах, нанівець зводять як спроби опалити салон, так і дотриматися необхідного графіка руху. От і стоять «мертві» два дизель-поїзда ДЕЛ-02 на території Одеського локомотивного депо, і у ДЕЛ-02, Коломийського депо, постійно виходить з ладу електронний модуль (точніше: однокомандний перетворювач частоти із векторним способом регулювання, в якому хоч і нелінійна крива розгону-гальмування, та все ж мало чим відрізняється від способу із жорсткою залежністю співвідношення напруги живлення електродвигунів приводу до вихідної частоти. Де ж взяти необхідний тягловий момент сили, коли в науковій літературі чітко прописано, що такий привід (асинхронний) має ефективне використання тільки на великих швидкостях. До того ж вихідна напруга генератора, із дизельним приводом, при малих швидкостях теж мала, а обігрівні ТЕН-и живляться саме від цього ж генератора. Який, поважаючий себе пасажир, сяде у такий поїзд, як тебе зустрічають холодом. Всі ці проблеми вирішуються одночасно, прийняттям для рухомого складу дизельпоїздів та електропоїздів і технічних рухомих одиниць єдиного, безпечного, рівня напруги, як для акумуляторних батарей (і генераторів їх підзарядки), так і двигунів приводу колісних пар, що мають бути виконанні у варіанті електромашини типу SRM, або, російською, за автором: «вентильний індукторно-реактивний двигун». Наявність у монографії ГНЦ РФ ЦНИИ «Электроприбор» ґрунтовних методик розрахунку такого двигуна дозволяє його виготовлення вже сьогодні, і здійснити технологічний стрибок у галузі приміських перевезень вже цього року.

Відірваність навчального процесу у професійних коледжах і ліцеях від існуючих проблем на залізниці спотворює всебічність підготовки фахівців, не спонукає учнівську і студентську молодь до активного пошуку розрішення ключових проблемних питань. А наявність, у зоні доступу пасажирами і персоналом ланцюгів чи шаф з високовольтним обладнанням, вносить суттєві перепони на шляху залучення активної молоді до творчого пошуку. Наявність у автора Комплексної соціально-економічної програми «Новітнє село» конкретних пропозицій потребує конкретних дій. В силу існуючої у Світі надприбутків економічної політики із нав’язуванням споживачам, як і Україні, у формі допомоги МВФ, технічних рішень, сенс яких у технологічно-розвиненних країнах вже втратив актуальність, і це відчувається прикладами проблем із експлуатацією поїздів типу ДЕЛ-02 пропоную:

З метою уніфікації електрообладнання об’єктів «хуторів комплексної забудови» за концепцією Новітнього села встановити для дизель-поїздів, їх акумуляторного і тяглового обладнання, освітлення, автоматики і опалення, а рівно і для електропоїздів міжрегіонального сполучення рівень напруги постійного струму у 100 В, рівень міжфазної напруги синхронних генераторів, та в електромашинних перетворювачах напруги змінного струму у 42 В.

На підставі такого рішення реальністю постає заснування недержавного закладу позанавчальної молодіжної творчої ініціативи, діяльність якого була б спрямована на відродження стандартів якості життя і комфортності пасажирських і приміських перевезень, охоплюючи творчим натхненням й інші галузі суспільного життя.

Здійснивши передачу у довгострокове користування державними підприємствами Патентів на корисну модель № 36089, 40183, 79159 і «ноу-хау» з розрахунку, проектування й виготовлення вентильних індукторно-реактивних двигунів чи переробки асинхронних приводів у вентильні із виготовленними з російських чи білоруських кристалів шляхом зборки і тестування на ВАТ «Родон» чи ВАТ «Квазар-Іс» силових компонентів і модулів, разом із використанням інших вітчизняних пасивних й реактивних компонентів маємо забезпечити, пожертвою коштів і зусиль, зведення храму Господнього під Місяцем.

Тож залишиться одне, аби Катя Старожук, яка у другому класі Ружичнянського НВК ЗОШ І-ІІІ ст. на заняттях гуртка радіоелектроніки, самотужки спаяла імітатор звуку від падіння металевої кульки на бетон, прагнучи відродити до життя роботизовану СОВУ від «Тігер Електронікс», майбутній КОНСТРУКТОР, мала б у серці світло справжнього КОХАННЯ, як першоджерела ЛЮБОВІ.

Євросоюз нам допоможе… (чого вартує піклування)

…другий день жалоби. «Майдан» бере на себе повноту влади. «Правий сектор» диктує свою волю. Жага жити краще за рахунок батрацьких заробітків по світах в умовах панівної сили грошей за роки Незалежності зупинила вітчизняні заводи. Дітям нема де працювати. Керівники підприємств не можуть забезпечити завантаження виробництва продукцією, що мала б експортуватися, чим створено дефіцит робочих місць. Імпортна техніка не по кишені фермеру, а колективні господарства фактично знищені за вказівками європейських та американських радників…

І тут же з вуст активістів «майдану» чути: «Євросоюз допоможе нам модернізувати енергозатратне комунальне господарство…». З вуст обкраденого населення чути шаблони на тему «енергоємності вітчизняного виробництва порівняно із європейськими» як начеб-то головної складової «неконкурентоздатності вітчизняних товарів». Дорожнеча квартир у містах зумовлена значною вартістю проектно-вишукувальних робіт та будівельної техніки і обладнання. Адже диктатором ціни є прибуток.

То чи може диктатор піклуватися про народ. В чому ж вина В.Януковича, якого «обирали» аби «турбувався» про людей. Світові «вчителі» бізнесу та «промоутери» через безліч «тренінгів» всі ці роки нам нав’язують культ особистості. Але завжди добробут одного затьмарював очі більшості. І нинішній «майдан» це підтверджує. То може настав час виявити піклування самих про себе поставивши на конвеєр новітнє житлове хутірське будівництво на селі із реконструкцією транспортних засобів для громадських перевезень. Якщо Ахмєтов і К. здатні мати власний залізничний товарний парк для експорту енергоносіїв за кордон, то чому б громаді не відновити чудові угорські «Рути» у вигляді електро-дизельпоїздів! Ретельна розробка проекту потребує значних наукових, творчих та комерційних зусиль, які потребують оплати. Піклування про себе, про своїх дітей і онуків, коли чужих дітей нема, значно скорочує витрати, необхідні для кредитування. А такий підхід дає можливість очікування допомоги з боку держави, якщо в цьому виникне потреба. Та перш за все декілька нотаток про допомогу Україні від Євросоюзу та США:

Лампа розжарювання, створена винахідником Едісоном два століття тому, світить ще й досі (у музеї). Сполучені Штати нав’язали Євросоюзу (й Світові) обмежений її ресурс, тобто вона за технологією має перегоріти після тисячі годин роботи. Тож не дивно що два французьких частотних перетворювача для італійських електродвигунів німецьких відцентрових насосів на очисних спорудах Івано-Франківського КП «Водоекотехпром» одночасно вийшли з ладу, щойно закінчилася їхня шестилітня гарантія (вийшла з ладу одна японська мікросхема, придбати яку дорожче, ніж закупити нові два Сименси, чи ті ж Шнайдери). Адже виріб, що має шестилітню гарантію, на час відмови вже знятий з виробництва, і його мікросхеми – теж. Тож піклування Євросоюзу про добробут українців виявиться звичайнісіньким ярмом (чи то зашморгом): кредитний транш передбачає закупівлю комплексу європейського обладнання, то ж погашення боргу постійно вимагатиме його зростання і при цьому свідомо демонтуються надійні новосибірські високовольтні електродвигуни й велико-лукські насоси, ресурс яких перевищує 25 років. То чи варта цього 30% економія електроенергії та шалений ріст цін на комунальні послуги.

Новітні світові досягнення у вигляді надяскравих світлодіодів затьмарили очі вітчизняним розробникам, що прагнуть відновлення промислового виробництва в Україні та створення нових робочих місць, віддаючи ледь зароблені кошти малим підприємствам за розробку конструкторської документації. І при цьому знову ступають на «ті ж граблі». Відомо, що для очей людини найкраще підходить джерело світла, спектр хвиль якого ближчий до сонячного (для читання друкованих книжок чи підручників). Користування дисплеями чи моніторами погіршує зір людини, особливо дитини. Холодне світло більш сприятливе для освітлення робочого місця, побутових приміщень, сходів. Таке світло дає люмінесцентна лампа чи надяскравий світлодіод. Різниця начебто незначна: реалізація продукції на імпортній елементній базі чи вітчизняній. Мініатюризація акумуляторів тут ні до чого. Гарні акумулятори роблять у Луганську, не гірші імпортним безнакальні лампи може робити Полтавський завод газорозрядних ламп. То може конструктор український нарешті почне думати про споживачів, про нас з Вами, ніж втягувати нас же в нову кабалу. Адже для активного продажу за кордон потрібен сертифікат походження: чи складові власні чи покупні, чим заздалегідь створюються проблеми патентування промислових взірців, як передумови продажу.

Усталена практика самобудов на селі як правило виконується без проектів, поступово: фунтамент і коробка хати, реконструкція чи добудова, газифікація, колодязь, господарські споруди і т.п. То ж не дивно, що 95% сіл не мають ні каналізації, ні водопроводу, при високій трудомісткості присадибних господарств, а в решті – нижчий рівень життя. Проект, зроблений за окремим замовленням, сам по собі дорогий, та ще й нав’язує замовнику, як правило, дорогі матеріали, технології, обладнання. За гроші піклування не буває. За результатами глибокого аналізу традицій українців від заходу до сходу комуністами Івано-Франківського осередку «забороненої» КПУ розроблено ескізний проект «Хутора комплексної забудови» із трьох 15-квартирних автономних будинків для комфортного проживання сімей декількох поколінь, що оснащені і власним водопроводом, і гарячим водозабезпеченням, і теплом, освітленням, ліфтами, зимнім садом і оранжереєю, коморами і виробничими майстернями, світлицями і класами для дитячої творчості, гаражем на 15 мікроавтобусів та 40 автомобілів, де не використовується природній газ, а лінії електромережі передбачають використовувати як «гарячий» резерв. До комплексу входить автоматизована мініферма на 45-дійних корів та міні-завод про переробці 1000 кг молока за добу у пастеризоване молоко, масло, сметану, сир м’який і твердий, кисломолочні вироби для потреб мешканців хутора із чисельністю до 700 чоловік. Собівартість квартири із 12-ти кімнат по 20 кв.м. з чотирма лоджіями, трьох ванних кімнат із туалетами, сауною, кухнею та холу із секторами для спільного відпочинку чи спортивних ігор (більярд чи настільний теніс) та тренажерів за ринковими розрахунками сягає 3 мільйонів гривень (за існуючими в Україні розцінками) і потребує довгострокового кредитування усіх дорослих членів родини, сім’ї, та спільними зусиллями громад, студентів чи науковців, промисловців та конструкторів завершений проект може і має стати доступним для заселення кожної української сім'ї. Проект захищений трьома Патентами України на корисні моделі, чим забезпечуються гарантії експорту будівельних конструкцій і обладнання хутора. Серійна забудова хуторів забезпечить відновлення вітчизняної промисловості, створить робочі місця у місті та на селі, дасть поштовх для розвитку сімейного та громадського електротранспорту.

Політична і економічна криза мине. Мрії стануть реальністю, як піклуватися про себе ми будемо самі, а не хтось там за кордоном. Коли перш ніж закласти у проект імпортний елемент, чи то вікно, чи водяний кран, ретельно подумаєш і про його надійність, і про доцільність, і про економію, і про власного виробника, і про перспективу. А коли піклування адресується кожному, то нема й заздрощів, при всьому розмаїтті убранства родинних квартир, адже внутрішнє оздоблення квартир – мобільне, і житловий простір кожна сім’я відтворює собі сама, чим мав би формуватися особистісний колорит сімейного світосприйняття, як джерело виховання наступних поколінь.

Легко валити з власної голови на чужу, або…

Листопадовий революційний вибух і ще триваюче «майданне» протистояння української громадськості владі через нереалізоване євроінтеграційне прагнення суспільства свідчить про те, що народному терпінню ввірвався терпець. Як учасники «майдану», так і ті, хто спостерігає за розвитком подій на ньому, чекають «манни» від уряду, Президента, опозиції, Євросоюзу… За оприлюдненою в одній з місцевих газет статистикою, половина «майданівців» на момент опитування очікувала від влади позитивних змін. Та євроінтеграція не створить очікуваних суспільством численних робочих місць у промисловості, де це власне можливе на противагу малому і середньому бізнесу (що відверто підтверджують західноєвропейські радники, пропонуючи стимулювати в Україні розвиток сільського господарства, малого і середнього бізнесу). І в роботі над втіленням змін у державі потрібно почати з … себе!

Провідні західні виробники, приховані за відомими і не надто «світовими брендами», витрачають левову частку зароблених коштів на маркетинг виробництва. Та цей тип «маркетингу» в Україні фактично відсутній, адже він охоплює цілий комплекс стратегічних заходів і знань, які здатні сформувати і реалізовувати фахівці за спеціальністю «маркетинг» чи «інтелектуальна власність», які мають вищу інженерну освіту та досвід виробничої діяльності, в першу чергу у галузях приладобудування. Адже саме ця галузь потребує в Україні максимуму зусиль для її реанімації, щоб зупинити експансію продукції світових виробників на ринок нашої держави. Відокремленість держави від виробництва, яка лише має створювати «умови» для розвитку бізнесу, фактично абстрагує її від народу і створює дивні колізії: радянський державний «капіталізм» замінено диким, начебто ринковим, капіталізмом (і тоді, і зараз були і є прагнення прибутку, і експлуатація трудівників, і приписки та шахрайство). Але була централізація і хоч якась турбота про селянина, хай і обмеженого у правах.

Маркетинг виробництва у світі, зокрема, об’єднує державний протекціонізм, державно-приватну «міфотворчість», промисловий дизайн (художнє конструювання виробу), багаторівневі патентно-ліцензійну роботу та рекламні акції, світову виробничу кооперацію (до якої українського виробника ніколи не впустять). Хоча українські вищі навчальні заклади впродовж усіх років незалежності і готували фахівців за спеціальністю «маркетинг» (фактично – «маркетинг продажів»), підприємства, за участю цих «фахівців» так і не вийшли на світовий рівень. І це не дивно. Україна, яка за часів колишнього СРСР, була, образно кажучи, великим промисловим «складальним майданчиком», нині перетворилася у суцільний ринок, а точніше, – «базар». Раніше, в СРСР, галузь знань «художнє конструювання» забезпечувалася технікумами, де провідним був київський. Провідним союзним вищим навчальним закладом з промислового дизайну був Харківський художній інститут. Переважна більшість художніх училищ вчили ремеслу. І до Косівського технікуму народних художніх промислів їхали звідусюди. Та найкращим художнім училищем Союзу було Сімферопольське, де нікому нічого не розповідали. Бо виховували таланти. А найкращою художньою академією, до речі, вважалася ризька. Чи не тому, що латиська мова найважча, складніша за угорську? Може тому такими популярними в СРСР були товари з Латвії, в тому числі під «брендами» (торговими марками) «VEF» і «Радіотехника», та Угорщини, під «брендами» «BIG» та «Ikarus»? Незабаром відзначатимуть 50-літній ювілей дизель-поїзди «Рута», які так подобаються прикарпатцям своїми різними дерев’яними сидіннями і безвідмовною автоматикою дверей. На жаль від тих пакетів деревини, вирізаної із суцільної дошки-«сороківки», що формою забезпечує зручну осанку, вже не залишилося й сліду. Та з тих давніх часів залишилися спогади про високу надійність імпортної техніки при великому її розмаїтті. Але часи змінилися. Змінилися технології. У погоні за прибутком впала надійність, суцільна автоматизація виробництв забезпечує швидку зміну моделей, розширюючи асортимент і збільшуючи таким чином доходи розробників (конструкторів, технологів, дизайнерів, науковців, маркетологів). Адже їхній дохід прив’язаний до продажу кожного «промислового взірця» того чи іншого «бренду» у вигляді відрахувань певного відсотка з вартості кожного проданого виробу.

Завдяки телебаченню та яскравим журналам в останні роки популярності набули дизайнери. І готують їх мало не художні студії під вивіскою «Академія» чи «Університет». Адже «західне» слово дизайнер походить від design, тобто «проект». І малює малий і середній бізнес комп’ютерні проекти чи то квартир або офісів, чи насосних або будинків, чи комбайнів «Скіф» або тролейбусів. І всюди – західна чи китайська електроніка, компоненти чи комплектуючі, левову частку з яких, як стандартизовані деталі, у минулі роки виготовляли в СРСР, зокрема в Україні, підприємства ВПК окремо в силу розподілу їхніх виробництв на випуск продукції військового призначення та товарів широкого вжитку. Нині ж ми сліпо беремо імпортне, хто яке, чим забезпечуємо «свій» сервіс, і продаємо чи у метрополітен, чи на підприємства, чи у тролейбусне або залізничне депо. Із селянином складніше…

Село ж в Україні потребує реформ. В першу чергу, у галузі житлово-комунальних послуг, як провідної складової якості життя населення країни. Адже 95 відсотків сіл не мають каналізації, лише 10 – мають водопровід, 20 відсотків – газифіковані. Не всі села нині електрифіковані. Міжнародний валютний фонд та єврокомісари вимагають від Президента і уряду України підвищення тарифів на ці послуги. Однак мало хто знає, що приховано за цією вимогою. 20 років триває модернізація підприємств водопостачання та теплоенергетики під гаслом економії електроенергії. У комунальних господарствах замінюють або автоматизують опалювальні котли, демонтуючи при цьому вітчизняні або ж російські електродвигуни разом із насосами і замінюючи їх німецькими, французькими, італійськими комплектами із регульованим приводом. Загалом – чи не десятка світових «брендів» (тобто торгових марок). Чи не дивне прагнення европарламентарів сприяти розвитку в Україні саме середнього і малого бізнесу, адже така «модернізація» – якраз справа саме цієї бізнесової ланки? Європейцям відомо про фактичну відсутність на селі підприємств житлово-комунальної сфери, а ця «прогалина» для їхніх виробників – «золоте дно». Яка кому справа до виробників харківських електродвигунів, запорізьких перетворювачів, житомирських та рівненських давачів та засобів вимірювання і автоматизації, коли малий бізнес на догоду прибуткам насичує галузі «данфосами», «грундфосами», «шнайдерами», «сіменсами» чи китайськими «дельтами», в основі яких функціональні модулі і комплектуючі фірм з Японії та США, електронні компоненти – з Малайзії і тих же США, Японії і Німеччини.

Дуже показовим є «євро інтеграційний» приклад Литви з торговою маркою «Калвіс». Впевнений, що подібне опалювальне обладнання у виконанні «Пресмашу» мало б не менш привабливий дизайн і якість виконання, однак основним здобутком литовців є готове до впровадження насосне, регулююче та комутаційне обладнання провідних німецьких та шведських виробників. І хоч на порозі вже ХХІ століття і розвиток української, білоруської та російської науки і технологій у галузі електроніки, опалювальних технологій, приладобудування дозволяють залишити позаду вчорашні здобутки європейців, що активно просуваються нині в Україну, дефіцит проукраїнськи зорієнтованих маркетологів виробництва, а також висококваліфікованих промислових дизайнерів, стримує перехід на використання безконтактного комутаційного обладнання та вентильних двигунів (двигуни з електронним колектором із спрощеним регулюванням швидкості й моменту). Натомість для менш технологічних асинхронних електродвигунів з-за кордону ввозять складні імпортні перетворювачі частоти для регулювання їх швидкості, в основі яких мікроконтролери останнього покоління та новітні силові компоненти і стрімке зростання споживчих характеристик яких досягнуто завдяки комп’ютерному буму. Існуючі вітчизняні перетворювачі, створені ще за радянських часів, не витримують конкуренції, а перетворювачі на імпортній елементній базі, виробництво яких освоїли невеликі українські підприємства, хоча і не гірші за імпортні, проте не спроможні просунутися на власний же ринок через інформаційну навалу світових гігантів електроніки з їхньою широкою гамою обладнання. Цю проблему загострюють безліч малих фірм, які всі ці роки постачають в Україну електронні компоненти для закордонної побутової техніки й оргтехніки. До речі, за радянських часів імпортні товари виділялися неабиякою надійністю, чого, на жаль, не можна сказати про сучасну техніку, бо Сполучені Штати нав’язали іншим скорочений термін «життєвого циклу» промислових товарів заради стабільності отримання прибутку. Мало того, що ми набрали і продовжуємо брати кредити на модернізацію галузей економіки через придбання імпортного ж обладнання, то ми ж самі затягуємо «зашморг» на власній шиї через славетний сервіс (коли дешевше купити нове, ніж відремонтувати старе). То ж залежність виходить «вічна», як від вживання наркотиків.

Брак відданих українському народові і вітчизняному товаровиробнику професіоналів інженерів-маркетологів обумовлений ще й тим фактором, що мистецтво в країні переведено в розряд ремесла. Тенденціями «масової» культури Заходу, нав’язаними телеекраном, вихолощено справжній український дух. На Євромайдані ж протестують в основному ті, кому невідомі проблеми промислового виробництва і конкурентоздатності. Та й останній термін суто умовний. Бо коли виникає реальна потреба, то здорові механізми протекціонізму забезпечують сталий розвиток, а він, в свою чергу, сприяє стрибку конкурентоздатності, адже вона, здебільшого, обумовлюється патентним чи технологічним захистом (наприклад, електронні модулі японського виробництва з багатошаровими друкованими платами у перетворювачі французького бренду «шнайдер електрик», що вийшов з ладу, щойно завершився термін гарантії).

Формами співпраці маркетингу, науки, розробників і виробництва в Україні, як і майже всюди на теренах СНД, є науково-дослідні та конструкторсько-технологічні інститути, які об’єднують науковців і розробників. При цьому маркетингові компанії структурно від них відокремлені. Художнє конструювання не викладають, замінивши його на дизайн. У першому випадку художній образ «промислового взірця» вимагає створення під нього як технологій, так і взірців матеріалів тощо, адже передбачається його патентування, в тому числі у країнах його продажу. У другому випадку – використовують наявні на ринку компоненти, переважно імпортні, і в цьому випадку патентування просто не можливе, а відповідно й експорт готових виробів. Інженерний же склад виробництв і промислових підприємств здатний, в крайньому випадку, адаптувати до власних технологічних можливостей той чи інший чужий промисловий взірець. І всі роки незалежності України ці гілки промислового маркетингу не можуть знайти методів співпраці. По-перше, всіх переповнює жага «швидких» грошей: «Ти мені заплати, а я тобі зроблю…». Отак і роблять, і «платять» третє десятиліття: налагодять виробництво, дещо продадуть чи «подарують», і знову опиняються, образно кажучи, біля розбитого корита. Адже легше отримати хоч і менші кошти, зате не нести відповідальність за кінцевий результат. А у світі домінує авторське право, і сплата коштів за ставками роялті (виплата певної частки собівартості проданого товару автору) створює потужний бюджет і транснаціональним корпораціям, і малим національним компаніям для нарощування чи оновлення номенклатури виробів і товарів.

Перенесення механізму виплати роялті зі сфери суто інтелектуальної власності та патентного законодавства у сферу промислового виробництва відкриє нові горизонти. Застосування його принципів на рівні тристоронніх чи багатосторонніх угод і договорів між науковими, художніми і маркетинговими структурами, винахідниками і розробниками, виробниками комплектуючих, постачальниками та промисловцями у формі державно-приватного партнерства нарешті мало б покласти край чварам у суспільстві. Настав час припинити безпідставно звинувачувати один одного, навіть і Президента, через те, що більшість у суспільстві все ще не усвідомлює того, що часи, коли керівництво країни визначало, що виробляти та в якій кількості, за якою ціною та кому поставляти чи продавати, залишились за порогом нашої незалежності, у радянській Україні зі значним фондом соціального споживання як левової частки собівартості продукції. Тоді цей фонд забезпечував доступність і освіти, і охорони здоров’я, і санаторно-курортний відпочинок та інші безкоштовні суспільні блага. Нині ж є ринковий, а точніше – базарний, український капіталізм, який і призвів до «майданового» вибуху. Ото ж час вже спробувати домовитися між собою, як в Україні, так і з партнерами із СНД (адже тільки вони спроможні прямими поставками комплектуючих, в т. ч. й електронних кристалів, підняти з руїн вітчизняні підприємства електронної галузі, як бази сучасного приладобудування). Розроблені чернівецькими науковцями і виробничниками силові електронні компоненти для російської «силіконової долини», наприклад, за якістю не поступаються західним аналогам, а то й не мають собі рівних. Отож українські регульовані приводи із силовими компонентами, «одягненими» українцями на російські чи білоруські кристали, здатні лягти в основу і сільського комунального господарства, і сучасного електротранспорту, і дизель-електричних потягів та іншого обладнання. Більше того, в уніфікації використання електронних компонентів Захід (і Євросоюз зокрема) нам не помічник, бо вони й між собою подібну кооперацію не практикують! І через власне, українське, бачення форм комунального господарства сучасного села, новітніх його форм із комплексною забудовою, із автоматизованими міні-фермами й міні-виробництвами з використанням найефективніших систем утилізації відходів та використання різноманітних нетрадиційних джерел енергії можна було б бодай урівноважити товаропотік між Україною і Європою, а вже тоді й формувати асоціацію з ЄС…

Сколько стоит сострадание

Жизнь – это смерть (по Ф.Энгельсу). Величие этой формулы неопровержимо. Уходят из жизни старшие поколения, выпустив в жизнь молодые. В жизни каждого настают минуты скорби, моменты расставания с близким и дорогим человеком. Мы живем в обществе, в тесном контакте с друзьями и товарищами, которые в тяжкие часы выражают сострадание близким людям поддержкой, скорбным молчанием, рукопожатием, букетиком бессмертника, символа вечной памяти о покинувшем этот мир. В этот момент бесценными являются цветы и венки памяти. Измеряется ли сострадание деньгами? Являются ли они мерой нашего сочувствия, любви и уважения к живущим на Земле? Никакие деньги, оркестры, кавалькады не заменят утраченного близкого человека. Но символы нашего сострадания имеют свое измерение мерой вложенного труда в тот или иной продукт. Стоимость же меры труда измеряется мерой любви к потребителю твоего труда. В условиях рынка любовь измеряется деньгами. Увы, и она является товаром. Кощунство этого факта до сих пор неприемлемо большинством наших сограждан, выросших и впитавших родительскую любовь с материнским молоком в неведении о жестоких законах рынка. Труд как родник жизни, как средство существования и самовыражения, труд – наша потребность. Никому не нужна милостыня. Всем нужна любовь. И уважение.

Уважая, понимая, любя мы даем полноценное право жизни даже отчаявшемуся от страданий (или увечий). Труд сделал человека человеком, любовь облагораживает человеческий труд. Труд – это любовь. Только с этой формулой мы сможем построить наш новый мир, мир без рынка и цинизма.

Природа, мать наша, благодаря диким законам выживания создала высшее свое творение – человека, наделенного высокоразвитым умом, способным дать возможность оторваться от дикости. Выживание человека не в Ноевом подвиге, а в недопущении катаклизмов и всемирного потопа. Погибшие цивилизации канувших в прошлом миров требуют от нас вселенской любви. И на пути этой любви наша дорога в будущее, к новой светлой цивилизации коммунизма. Слишком благополучным выглядит развитие человечества по восходящей спирали. Увы, в рамках цивилизации мы развиваемся по законам гиперболлы, опираясь на скудные памятки предшествующих высокоразвитых цивилизаций. Что останется нашим потомкам: скудные воспоминания или полноценный багаж добытых знаний? Так долой же пресловутую погоню за пределом комфорта. В чем он? В мягких и теплых сиденьях «мерседеса» или в полюбившихся косовских массажерах под «мягким местом»? Не существует предела комфорта. Есть необходимая мера комфорта. А значит, всему должна быть мера.

Мера любви в доверии. Доверие основывается на любви и уважении естественных потребностей, и главная из них – труд. Да здравствует раскрепощенный труд, труд раскрепощенного человека-созидателя, человека-творца, труд без погони за прибылью, с нулевой рентабельностью, ибо она есть мера эксплуатации человека. Целью же общественно-полезного труда должно быть воспроизводство средств производства, при постоянном снижении их себестоимости, что в конечном итоге должно приводить к снижению себестоимости предметов потребления и стоимости жизни. При этом неизменно повышается значимость долга.

Долг из обязанности непременно перерастет в необходимость. Совесть, как высший критерий необходимости долга, есть мера равнодушия к человеку и остальному миру. Совесть не позволяла нам кичиться перед согражданами своим благополучием, совесть не позволяла нам забывать о других. Запад свободен от совести. Сейчас он «расцвел» в наших глазах. Но был ли он богаче нас? Духовно мы были богаче. Материального благополучия мы можем достичь лишь соизмеряясь с совестью. Бытует мнение, что лень – двигатель прогресса. А может равнодушие, равнодушие к тяжелому труду земледельца, сталевара, шахтера? Законы выживания «рыночных приоритетов», капитализма, приблизили их поводырей к «заботе» о малоимущих. Наша задача – противопоставить их «ценностям» свою любовь к человеку труда.

Камнем преткновения для нас опять же стают вредные привычки: курение и алкоголь. Никакой «орбит» не заглушит презрения к любимому человеку в виде облака дыма от сигареты. Долой сигарету! Через систему общественного воспитания подростков и их старших товарищей, обеих полов.

Нищенскому подаянию обездоленным противопоставим всю свою любовь, привлекая для общественно-полезного труда отброшенную категорию сограждан, инвалидов 3-й и 2-й группы, изыскивая возможность трудоустройства и инвалидов 1-й группы, мизерные пособия которых ложатся тяжким бременем на руки родных. Многие предприятия, лишенные предприимчивых и высококлассных работников, страдают от недостатка грамотных специалистов и денежных средств. Государственная поддержка указанных категорий сограждан, при соответствующей заботе работодателей об их медобслуживании, позволит многим обрести веру в себя, вернуть их к полноценной жизни. «Кадры решают все» – забытый и не понятый многими советский девиз. Послеперестроечная жизнь заставляет еще раз подумать о нем. Трудно конкурировать с Западом в эпоху безденежья и давления МВФ. А может и не во всем нужна конкуренция? Себе дороже! Как велико наше несоответствие уровню жизни западных соседей из-за нашей черствости и нелюбви к ближнему. Произведя себе свое по низким ценам закроем ниши наших прорех. Может такой подход позволит многим очнуться от высшей степени презрения к собственному «я» – алкоголизма, и вылечиться от него.

Заботясь о ближнем, с терпением и упорством (иного не дано), с самоуважением и доверием обретем право на достойную жизнь, выйдя на путь к самосовершенству, как смыслу Бытия. Мораль трудовых коллективов и общества в целом должна обеспечивать равенство в праве на любовь. Наша задача – не превратить эти выводы в простой лозунг.

Сучасна українська сім’я: причини зміни її моделі

Г.В. Бокал, канд..філос.наук

«ВІСНИК Київського національного університету імені Тараса Шевченка»

Філософія, політологія. 91-93/2009

Сім’я складалася протягом століть і змінювалася в ході історичного розвитку суспільства. Пройшовши шлях розвитку рід-парна сім’я-моногамна сім’я, сучасна українська сім’я під соціальним, політичним, економічним, впливами набуває нових вимірів. За останні декілька років українська сімя змінила свою форму у зміщенні від розширеної (патріархальної) до нуклеарної. П. Сорокін виділяє декілька симптомів розпаду патріархальної сімї: ріст розлучень; падіння рівня народжуваності; збільшення позашлюбних сексуальних контактів; послаблення релігійної основи шлюбу; вивільнення жінки з під опіки чоловіка. Аналізуючи сучасну українську сімю можна визначити чинники, що впливають на її зміни.

–Зміна образу самої жінки.

–Демографічна ситуація (міграція та еміграція; бідність та низький життєвий рівень сім’ї).

–Ранні шлюби, повторні шлюби.

–Ріст розлучень.

–Формування тендерних відносин.

Змінилася сама жінка. Сучасна жінка не лише працює, і робить кар’єру, а й створює новий образ жінки. Оскільки сьогодні жінки стають менш залежними від чоловіків фінансово, шлюб втрачає свої колишні характеристики необхідного економічного партнерства. Відбулося змішання професійних та особистих обов’язків. Зараз багато жінок заробляють гроші самостійно, незалежно від чоловіка; виходять заміж заради рівноправного союзу або не виходять взагалі.

Сучасна українська молода жінка менш упереджена у своєму ставленні до шлюбу, аніж її мати. Вона чітко усвідомлює необхідність в самореалізації в професійному, творчому, інтелектуальному, тобто, особистісному відношеннях; а не лише в тому, щоб продовжувати сповідувати і підтримувати суспільну роль жінки і матері. «Ніколи не варто недооцінювати можливості жінки. Можливо лише хворе суспільство, що не бажає вирішувати свої проблеми і не здатне ставити цілі і завдання, що відповідають можливостям і знанням його членів, ігнорує силу жінки» [1].

Самостійність жінки не завжди сприймається адекватно, оскільки відбувається збіг, уподібнення між традиційними цінностями чоловіків та новими цінностями жінок. «Такі цінності молодше покоління сформувало завдяки тому, що воно успадкувало свободу, яка для старших поколінь була почасти недосяжною, – свободу для жінок працювати та контролювати свою спроможність продовжувати рід, свободу пересування для обох статей і свободу самому визначати свій стиль життя» [2].

Стара форма договору між чоловіком і жінкою – жінка пропонує чоловікові сексуальні, репродуктивні, господарські послуги в обмін на фінансову підтримку і соціальний захист, – вже не завжди задовольняє потреби самої жінки. Натомість, багато жінок бажають заробляти гроші на утримання своїх сімей, і очікують від чоловіків участі в домашньому господарстві та догляду за дітьми. Разом з тим поширення нових естетичних норм, що їх нав’язує ринок моди, і перенесення на себе зовнішніх стандартів фігури сприяли створенню нового образу жінки.

Розвиток демократичного суспільства закономірно веде до розвитку нової особистості, розширення прав і можливостей сприяє становленню нових норм в суспільстві. Тому, переворот який відбувся в історії жіноцтва був закономірним в історії людства. Під впливом розвитку науки і техніки жінка отримала можливість контролювати народжуваність, що зменшило домінування чоловіка. Але з іншого боку, відмова від дітонародження, як прояв власної жіночої волі може призвести до певних змін у демографічній сфері.

Як відомо, демографічна ситуація у будь-якій країні є відображенням не тільки її соціально-економічного становища, а й дотримання державою фундаментальних прав і свобод людини. Сьогодні інститут сім'ї переживає суттєві складнощі, пов'язані з переходом до ринкової економіки, зниженням рівня доходів в сім'ї, зміною суспільних ціннісних орієнтацій. Втрачаються національні традиції багатодітності. Безпосередній вплив на демографічну ситуацію в країні справляють міграційні процеси.

Для України проблема демографічної кризи загострилася у зв'язку з поширенням такого явища, як закордонне заробітчанство, переважно в цьому процесі задіяна українська молодь, яка в більшості випадків залишається назавжди у країнах міграції. Варто також згадати про низький рівень народжуваності, бо ж кожна дитина має бути найбільшою цінністю не тільки для своєї сім’ї, а й для держави в цілому. Причини цього криються в наступному: низький життєвий рівень молодих сімей, високий рівень безробіття молоді та відсутність перспективи працевлаштування, погане забезпечення молодих сімей житлом, незадовільна екологічна ситуація та ін. «В Україні досить високий відсоток смертності, насамперед, від зовнішніх дій (самогубство і вбивства) та, як правильно зазначають дослідники, від соціально детермінованих причин смертності (вживання алкоголю і тютюну). Проблема суїциду є значною мірою наслідком системної економічної кризи, низького життєвого рівня, невлаштованості значної частини населення, душевної самотності» [3].

Підвищення життєвого рівня – це необхідна, але не вирішальна передумова для створення сімї. Треба змінювати соціальні норми, характер людських стосунків. «Деформоване соціальне середовище, руйнуючи фізичне, психічне та духовне здоров'я людей, знижує їх життєву активність, творчу продуктивність, створює психоемоційний дискомфорт. За таких умов людина як основний суб'єкт соціальної життєдіяльності перестає бути повноцінним учасником прогресу і оздоровлення суспільства» [4].

Прийняті Урядом України за останні роки концепції і програми розвитку охорони здоров'я населення України, безпечного материнства, державної політики у сфері здійснення контролю за тютюном, заохочування народжуваності, запобігання захворюванням на СНІД, зміцнення моральності у суспільстві та утвердження здорового способу житгя виконуються не повністю і не справляють відчутного впливу на ситуацію у демографічній сфері.

Отже, матеріальне стимулювання сімей державою, не обов'язково призведе до росту народжуваності, сім'я мусить виконувати всі необхідні функції в комплексі, а саме сексуальну, репродуктивну, економічну і освітню. Якщо не буде виконуватися перша та друга, то суспільство приречене на вимирання; без третьої припиниться існування членів сімї; без здійснення четвертої функції, зникне культура. Бо українська сім'я має не тільки відтворювати репродуктивно майбутнє, а й навчитися, аби відновити функції виховання молодої людини, виховання особистості.

Сім'я впливає на людину протягом усього її життя, але особливо велика її роль на початку життєвого шляху. Саме в цей період закладаються моральні і психічні основи дитини. Створення сім’ї – це складне і відповідальне життєве завдання, для тих, хто вступає в шлюб, це повинно бути зваженим кроком. Майже половина новостворених сімей розпадаються в перші п'ять років спільного життя, саме в той період, коли в них народжуються діти. Сюди можна теж віднести студентські шлюби – малий вік вступаючих в шлюб. Причина розлучення такого шлюбу криється в незрілому, неусвідомленому ставленні до проблеми створення сім'ї, що призводить до порушення самого таїнства шлюбу. Доки не відбулося становлення особистості чоловіка чи жінки, приймати рішення про створення сім’ї не варто.

«Раннє сексуальне життя, ранній шлюб завжди були характерними для примітивних суспільств, для нижчих міських прошарків суспільства і жителів провінції… сексуальна розпуста і раннє статеве життя вказують на недостатній розвиток особистості» [5]. Секс і ранній шлюб, найлегший спосіб вирішення проблем і можливість втекти від відповідальності, самостійно стати дорослим. Обов'язкова сексуальна активність, зазвичай маскує відсутність потенції в інших сферах життя, тобто сексуальне задоволення не завжди говорить про повноту життя. «Психоаналітики часто зустрічають в своїй практиці пацієнтів, що втратили здатність любити, але які успішно справляються з сексуальними функціями. Сексуальне задоволення замінює їм любов, тому що сексуальна потенція – єдине досягнення, в якому вони впевнені. їх нездатність бути продуктивними у всіх інших сферах життя і почуття незадоволення, що породжується разом з тим, компенсуються і маскуються їх сексуальною поведінкою»[6]. Подібна поведінка спостерігається серед студентів, хоча потенціальна здатність в них бути продуктивними у всіх сферах життя дуже висока. Студентки часто шукають «захисту» в інтенсивних сексуальних відносинах в силу відчуття власної неадекватності тим умовам, коли, можливо, вперше в житті їм доводиться важко працювати, конкурувати, активно мислити… Все це викликає фізичний біль [7]. Тобто тут можна говорити про залежність дівчини від чоловіка, що призводить до гальмування як її, так і його розвитку, обмеження в становленні особистості. А першопричиною цих явищ є прийняті в суспільстві стереотипи. Чоловіків прагнуть виховувати сильними, мужніми, незалежними, агресивними; а жінок – скромними, слабкими, пасивними, націлюючи їх на пошуки чоловіка, який здатен її захистити.

Протягом багатьох сторіч шлюб сприймали як щось непорушне. Розлучення дозволялися тільки в дуже обмеженій кількості випадків, таких як невиконання взаємних шлюбних обов'язків. Більшість країн рухаються в напрямку полегшення процедури розлучення. Ставлення до розлучення швидко змінюється. Навіть ще кілька років тому на розлучення дивилися з осудом. Батьки, що проживають в сільській місцевості мають тенденцію бути більш консервативними, на відміну від родин, що проживають у великих містах.

Пропорція розлучень не є прямим показником подружніх негараздів. «Розлучення – для людей прогресивних, це юридичне право оформити життєву невдачу» [8]. Є пари, які розійшлися, але офіційно не розлучилися. Або ж, люди, що невдало одружилися, але свято вірять в шлюб. Або хочуть, щоб діти мали родину, сім’ю. Чим освіченішою стає жінка, тим вірогіднішим стає розлучення з чоловіком, «…ми живемо в епоху серійних шлюбів, коли багаторазові шлюби і часта зміна партнерів є нормою. Тобто відданість у відносинах перестає бути нормою» [9].

Більш толерантне ставлення до розлучень означає, що подружжя має змогу покласти край стосункам, що не дають їм ніякої радості, не накликаючи на себе соціального остракізму. З іншого боку, розрив шлюбу майже завжди призводить до емоційного стресу і може створити фінансові труднощі. Розлучення це не тавро, а вибір особистості, а право вибору має як чоловік так і жінка. Окрім того, бажання вступати в шлюб як і можливість його розірвати, – повинно сприйматися суспільством однаково схвально. Але варто подивитися на проблему розлучення з іншого боку. Дедалі частіше розлучення негативно впливає на життя дітей, завдаючи глибокого емоційного стресу і невиправних травм дитячій психіці.

Деякі діти розлучених батьків успішно навчаються у школі й не виявляють жодних ознак меншовартості. І навпаки, багато дітей, чиї батьки залишаються разом, мають нещасливе дитинство, погано навчаються в школі й не мають успіху в своєму трудовому житті. Вирішальне значення має не так присутність чи відсутність батьків у житті дитини, як стиль і зміст їхнього батьківства. Діти досягають найбільших успіхів там, де їх люблять, і у тих випадках коли батьки впливають на них своїм авторитетом, а не зловживають авторитарною владою, і коли вони чутливі до їх потреб. Розлучення, звичайно, може ускладнити здійснення в родині такого стилю виховання; але постійний розлад між батьками, які залишаються разом, може також мати дуже шкідливі наслідки для дітей.

З 1 січня 2008 року набрав чинності новий сімейний кодекс України, який більш відповідає реаліям і потребам нашого часу, бо містить в собі демократичні засади. Право на материнство набуває нового характеру, а саме: причиною для розлучення може бути небажання чи неспроможність чоловіка мати дітей. Варто згадати і про громадянський шлюб, як заохочення державою до узаконення сімейних стосунків. Співжиття чоловіка і жінки, що мають сексуальні стосунки, але не одружуються досить поширене в українському суспільстві. Це явище поширене як серед студентського населення, так серед людей старшого покоління, що досягли певних успіхів у кар'єрі і мають можливість матеріального забезпечення. Позитивне ставлення до такого виду шлюбу вбачається в експерименті, що може дати хороші результати для прийняття рішення і надалі бути разом з подальшим офіційним реєструванням.

Сьогодні серед молоді спостерігається тенденція вступати в шлюб в середньому від 25 до ЗО років, що говорить про бажання власної самореалізації як чоловіка так і жінки, і залишається зовсім невеликий відсоток людей, які зовсім не бажають одружуватися, з одного боку вони мають можливість зробити блискучу кар'єру, сконцентрувавшись лише на роботі, а з іншого – страждають від самотності та ізольованості. Збільшується кількість повторних шлюбів, що свідчить про віру в шлюб. Люди, які вже були розлучені, можуть ставити до шлюбу більші вимоги, аніж ті, хто одружився вперше. Цілком можливо, що повторні шлюби можуть бути більш успішними, оскільки укладені вони з урахуванням досвіду з попереднього шлюбу, та усвідомленням необхідності створити сімейний затишок та душевний притулок. Люди, які беруть шлюб удруге у віці від тридцяти до сорока, мають вже дітей, і тут може виникнути проблема з вітчимом чи мачухою. Оскільки більшість нерідних дітей з’єднані в одну родину, то ймовірність сутичок через певні непорозуміння (різні сімейні звичаї) досить висока.

Але разом з тим неповні сім'ї стають дедалі більш поширеним явищем. Переважна більшість – це родина з матір'ю, оскільки після розлучення право опіки над дітьми надається, як правило, матері. Багато самотніх матерів (і батьків), незалежно від того, були вони чи не були одружені, досі не тільки потерпають від економічної нестабільності, а й накликають на себе суспільний осуд. Однак такі давніші й більш осудливі терміни, як «покинуті жінки», «безбатченки» та «розбиті сім'ї», мають тенденцію поступово виходити з ужитку.

Упродовж останнього десятиліття в Україні активізувалась тендерна думка й діяльність, спрямована на тендерні перетворення. Входження тендеру в Україні не проходить легко, без суперечностей (одна із проблем просування тендеру недостатнє фінансування). Тендер – це соціально сконструйоване визначення взаємовідносин між статями. Ця конструкція включає в себе нерівні владні відносини, передбачаючи чоловіче домінування і жіноче підкорення в більшості сфер життя. Чоловіки, а також ролі, функції, цінності, що відповідають їх способу життя, оцінюються в більшості випадків вище, чим жінки і все, що асоціюється з ними. Чоловічі норми визнаються як норми суспільства в цілому, що відображається в політичних курсах і структурах. Політичні курси і суспільні структури часто несвідомо відтворюють тендерну нерівність.

Принцип домінування чоловічого над жіночим в українській сім’ї є досить поширеним явищем, що подекуди носить формальний характер. Як правило, панівне, владне становище чоловіка в сім'ї (в суспільстві) зумовлене наявністю матеріальних ресурсів, тому сім’я є яскравою демонстрацією тендерної нерівності.

ООН висуває проблему тендерної рівності в якості одного з пріоритетів своєї діяльності. Сучасна світова тенденція полягає у запровадженні тендерного аналізу. «Тендерний аналіз – направлення аналітичної діяльності, що засноване на теоретичних підходах і категоріях тендерних досліджень. Соціальне і культурне конструювання тендеру, тендерна нерівність, тендерні розрізнення, тендерний характер влади; тендер і суспільний розвиток, соціальні зміни. Аналіз будується на виокремленні двох основних тендерних труп – чоловіків і жінок. Для більш детального аналізу виділяються і інші категорії – рівень освіти, вік, зайнятість. При використанні цих підходів до аналізу суспільства, використовуються різні аспекти аналізу: дослідження ієрархії і цінностей чоловіка і жінки, доступу до різного роду ресурсів (матеріальним, грошовим, інформаційним, інтелектуальним), соціальних статусів і заохочень (розподіл праці, посади, зарплати чоловіка і жінки), можливості участі у суспільному житті (політичному, економічному, культурному, соціальному)» [10].

Відмінності в поведінці чоловіків та жінок формуються головним чином через соціальне вивчення жіночої та чоловічої ідентичності, фемінності та маскулінності. Нерівність в сімї зумовлена більшою владою чоловіка, що склалося і утвердилося історично. Проте одна з найважливіших особливостей сімї на Україні – більш демократичний її характер, а отже й вільніше, рівноправніше родинне становище української жінки. І це історично підтверджений факт. «Від давніх-давен всі люди, котрі пильно придивлялися до життя руського народу, признавали, що русини обходяться з своїми жінками далеко лагідніше, далеко гуманніше і свобідніше, аніж їх сусіди. Свобідна воля женщини находить тут далеко більше пошанування…, в родині жінка займає дуже поважне і почесне становище, ба навіть веде своє окреме (жіноче, домашнє) хазяйство побіч мужичого, до котрого мужик рідко коли мішається» [11]. Окрім того, згідно «жіночого права» (частина «звичаєвого права»), жінка мала особисте майно, що складалося з приданого, включало земельний наділ і успадковувалося по жіночій лінії.

Зміни в суспільстві неминуче тягнуть за собою зміни в сімї, оскільки вона залишається однією з головних соціальних інституцій. Українська сім'я зазнала значних змін у ході історії, і форма сімї продовжує пристосовуватися до мінливих обставин сьогодення. Однак мало що свідчить про те, що сім'я занепадає чи відмирає. Шлюб залишається досить популярним явищем. «Вісім із десяти українців вступають в законний шлюб і найбільшою цінністю у своєму житті вважають сім'ю, хочугь мати двох, подекуди трьох дітей» [12].

«Нам слід спробувати примирити індивідуальні свободи, які більшість із нас навчилися цінувати у своєму особистому житті, з потребою формувати стабільні й тривалі взаємини з іншими людьми»[13]. Український шлюб будується на ідеї романтичного кохання та української традиції. Вважається, що подружжя повинна об'єднувати взаємна любов, яка спирається на особисту привабливість та сумісність характерів.

Поширена як неолокальна (новостворене подружжя перебирається жити в нове помешкання окремо від їхніх батьків), так і матрилокальна (молодята поселяються поблизу від батьків нареченої) та патрилокальна модель проживання. Хоча в силу соціальних та економічних чинників ці моделі не є вичерпними для української сім'ї (проживання кількох сімей не пов'язаних кровними стосунками в одній оселі). Більш забезпеченим сім'ям притаманна неолокальна модель проживання, а соціально незабезпеченим – інші моделі проживання.

Українські сім'ї організовують свої домашні обов'язки по-різному. Контраст між звичайною сім'єю (дружина як домогосподарка і чоловік «годувальник») і так званою сім'єю подвійної кар'єри або сім'єю самотнього батька чи матері, які мають на своєму утриманні дітей, ілюструє це розмаїття. Варіації в сімейному досвіді протягом життєвого шляху – цілком закономірні. Так, чоловік чи жінка може походити з сім’ї, де батьки завжди жили разом, а він чи вона можуть одружитися чи вийти заміж, а потім вирішити розлучитися. І це може бути свідченням більш демократичного ставлення до шлюбу, проявом свободи вибору, любові до обранця.

Нуклеарній сім'ї властиве послаблення родинних зв'язків. Але з іншого боку, як позитивний аспект таких відносин, в силу подолання протиріч і конфліктів між поколіннями, молода сім’я повинна жити окремо від старшого покоління. А проблема непорозумінь між поколіннями не є новою. Так, відомий український письменник-реапіст І. Нечуй-Левицький добре обіграв цю тему в соціально-побутовій повісті-хроніці «Кайдашева сім'я», показавши поступове духовне відчуження, що виникло через постійні сварки та колотнечі. Сам автор так визначив тему повісті: «Сімейний побут українського народу з його великим потягом до особистої незалежності та самостійності сім'ї…» Нуклеарна сім'я поширена переважно серед міського населення, а розширена частіше зустрічається на периферії, де традиційні звичаї родинного життя зберігаються.

Отже, піддавши аналізу сучасну українську сім'ю, виявивши і дослідивши фактори, що найбільш впливають на її формування (виділяємо наступні: демографічна ситуація в Україні, освіта, рівень доходу, вік при вступі до шлюбу, статус в суспільстві, інтереси та рід занять чоловіка та жінки, установлення тендерних відносин), – підсумовуємо. Немає ідеально щасливих сімей. Сучасна українська сім'я – це група, об'єднана міцними узами почуттів, з характерним високим рівнем приватності домашнього життя, де головна увага приділяється вихованню дітей. Шлюбний зв'язок формується на основі персонального вибору, скріпленого персональним потягом або романтичним коханням.

Унаслідок зростання кількості робочих місць, відокремлених від дому, родина стала більше прив'язаною до споживання, аніж до виробництва. В силу економічних, соціальних та політичних умов сім'я змінює свою форму. З розвитком централізованого врядування, зростанням міст та необхідністю працювати поза сімейним колом, все це спричиняє встановлення нових стосунків в сім'ї. Ці зміни мають тенденцію спричиняти в усьому світі рух до систем нуклеарної сім'ї, розкладаючи розширені сімейні формування та інші види груп спорідненості.

«Щодо песимістів, які вважають, що цивілізацію можуть поглинути клони, бісексуали, варвари чи хулігани з передмість, – то їм можна нагадати, що всі ці види безладу не нові, навіть, якщо вони проявляються у небачений досі спосіб – і, головно, що вони не заважатимуть тому, що на сім'ї нині дивляться як на єдину певну цінність, від якої ніхто не хоче відмовлятися. Її люблять, про неї мріють, і її бажають чоловіки, жінки і діти будь-якого віку, будь-якої сексуальної орієнтації та будь-якого матеріального стану» [14]. Сім'я залишається єдиним інститутом, заснованим на роздільних і чітких ролях чоловіків і жінок. Не дивлячись на значні соціальні і економічні реформи, що змінили наше повсякденне життя, старі тендерні ролі залишаються глибоко вкоріненими в наших культурних розмірковуваннях.

Сім'я може бути лише вільним союзом особистостей з рівними можливостями і правами. Сім'я та шлюб залишаються стійкими усталеними інституціями, хоча їм доводиться витримувати великі стреси й напруження. Шлюб лише тоді є міцним, коли в ньому задовольняється одна з соціальних потреб людини – потреба в любові, віра в цінність, значимість та неповторність особистого «Я». Українська сім'я не руйнується, а утворює нові форми, тим самим адаптуючись до нових соціальних та економічних умов.

1.Фридан Б. Загадка женственности. – М., 1993. – С.298. 2. Гіденс Е. Соціологія. – K., 1999. – С.187. 3. ВРУ "Демографічна криза в Україні. Причини і наслідки". – K., 2006. – С.73. 4. Там само. – С.79. 5. Фридан Б. Загадка женственности. – М., 1993. – C.350. 6. Фрейд 3. О психоанализе. Лекции / 3. Фрейд: пер. В. Вульф. – Мн., 2003. – С.273. 7. Фридан Б. Загадка женственности. – М., 1993. – С.357. 8. Рудинеско Е. Розладнана сім'я. – K., 2004. – C. 152. 9. Карстен fl., Ялом M. Американская пара: вигляд изнутри. – K., 2006. – С.295. 10. Гендерная интеграция: возможности и пределы социальных инноваций / Ред.-сост. Савинская О.Б., Кочкина Е.В., Федорова Л.Н. – СПб., 2004. – С.116. 11. Кравець О.М. Сімейний побут і звичаї українського народу. – K., 1996. – С.5. 12. ВРУ "Демографічна криза в Україні. Причини і наслідки”. – K., 2006. – С.86. 13. Гіденс Е. Соціологія. – K., 1999. – С.206. 14. Рудинеско Е. Розладнана сім'я. – K., 2004. – С.224.

УДК: 330.342.146

Оцінка соціально-економічних наслідків трансформації української сім’ї

Л.Т. Шевчук, О. В. Повстин

Сім’я – первинна ланка суспільства. Від її стійкості, економічної стабільності, особливостей розвитку залежить соціально-економічне зростання країни та її регіонів. Останнім часом процес формування, становлення та розвитку сучасної української сім’ї відбувається у складних політичних і суперечливих соціально-економічних умовах, під впливом яких спостерігається погіршення фізичного і психічного стану здоров’я людей, зростання агресивності, поглиблення нездатності розв’язувати проблеми і конфлікти, що виникають на їх життєвому шляху. Ці проблеми зумовлюють втрату сім’єю здатності виконувати життєво необхідні функції., що дозволило говорити про трансформацію сім’ї, найважливішими ознаками якої є високий рівень незадоволеності подружнім життям, дисфункційний розвиток взаємин у шлюбі, конфліктність, стійка орієнтація подружжя на розлучення та малодітну сім’ю, нездатність досягти злагоди, зростання кількості розлучень тощо. Оскільки трансформація сім’ї зумовлюється активізацією, насамперед, низки негативних ознак, що загрожує безпеці суспільства, то очевидно, що вивчення таких явищ є вкрай актуальним завданням сьогодення з метою розробки заходів для поліпшення ситуації. У зв’язку із сказаним тема цієї публікації, яка присвячена оцінці соціально-економічних наслідків трансформації української сім’ї, є актуальною і своєчасною.

Проблеми функціонування та трансформації сім’ї постійно перебувають в центрі уваги відомих вчених, зокрема С. Пирожкова, Е. Лібанової, У. Садової, Л. Семів та ін. Дослідженню функціонування сім’ї в період кризи та трансформації суспільства присвячені публікації Н. Гапон, М. Дубняк, Т. Гайналь, І. Горшкової, І. Шуригіна, Є. Ачільдієва, Н. Арістова та ін. Активно досліджувалися і соціально-економічні наслідки трансформації української сім’ї. Так, вивченням конструкту культурації та інкультурації займалися М. Беннет, Дж. Беррі, Р. Бріслін, С. Бочнер, Д. Мацумото, М. Мід, Н. Хрустальова, Л. Шайгерова та ін. Разом з тим, важливо здійснити поглиблені дослідження соціально-економічних наслідків трансформації української сім’ї, які сформувалися в період останньої фінансово-економічної кризи, оскільки від результатів таких досліджень залежатиме можливе виникнення нових подібних проблем і їх попередження в найближчій перспективі.

Упродовж століть у самосвідомості українського народу формувалися основоположні вартості української родини: духовність, злагода, добробут, батьківство-материнство, патріотизм. Але після встановлення радянського режиму, з 20-х рр. XX ст. почалася активна трансформація української сім’ї, негативними наслідками якої стали деформація інституту сім’ї, викорінення українських родинних традицій, формування ґрунту для сексуальної збоченості. Останні швидко поширилися завдяки тому, що місце теологічного виховання зайняло виховання атеїстичне, яке супроводжувалося руйнуванням церков, викоріненням традиційних релігійних сімейних свят та запровадженням свят «радянського змісту». Культивувалася родинна зрада, класова ненависть, доноси.

Повоєнні роки ознаменувалися новими хвилями репресій, свавіллям, депортаціями родин, сіл, що зруйнувало економічні основи сім’ї. Трансформація сім’ї активізувалася в результаті організованих голодоморів, масових розстрілів «класових ворогів» та державної «конвеєризації виховання». Була організована міграція молоді, яка стала потужним фактором формування психології «перекотиполя» і ставлення до нього у суспільстві як до нормального явища. В результаті зросло безпритульництво дітей, яке спровокувало у наступних поколінь вироблення суспільної байдужості до дитячої долі, до нехтування багатьох осіб батьківськими обов’язками.

У часи «хрущовської відлиги» елементи традиційної культури української родини збереглися подекуди у селах, а в містах вони населенням приховувалися, або ж їх практично не дотримувалися. Знищенню традиційної української культури сприяла русифікація населення: російська мова тими чи іншими способами запроваджувалася і утверджувалася у вищих навчальних закладах, театрах, музеях, на промислових підприємствах. Формувалася суспільна думка, що розмовляти українською мовою – це виглядати відсталою, некультурною і меншвартісною людиною.

Проте тотальна русифікація не змогла знищити українську мову, яка й допомогла українській родині передавати наступним поколінням національні традиції та й зберегти інститут сім’ї [6]. Однак інтенсивне насаджування нових ідеологічних культурних цінностей нанесло непоправну шкоду моральному устрою української сім’ї. Адже відбулися деформація та переорієнтація сімейних цінностей, що вкрай негативно позначилося не тільки на формуванні і розвитку української культури, ментальності, установках щодо збереження українського генофонду, але й на соціально-економічному розвитку України та її регіонів.

Після здобуття Україною незалежності та відкриття кордонів процеси деформації та переорієнтації сімейних цінностей поглибилися. До насаджуваних «зверху» протягом десятиліть культурно-ціннісних орієнтацій додалися ті, які вбиралися індивідами добровільно, через власний досвід та особисте спостереження за сімейним життям в європейських країнах. Цей досвід накопичувався і завдяки засобам масової інформації, в яких часто деформовані, викривлені та недолугі сімейні стосунки подавалися як досягнення сучасної цивілізації, закладаючи підвалини для подальшого розхитування устоїв української родини та знищення її основ. При цьому часто стверджувалося, що такий розвиток подій є об’єктивним, оскільки він визначається подальшим поглибленням глобалізаційно-інтеграційних процесів.

Отже, як бачимо, важливим фактором і водночас неминучим соціально-економічним наслідком трансформації української сім’ї у другій половинні XX ст. стала активна акультурація, зокрема ідеологічна акультурація українських родин.

За визначенням, яке знаходимо в енциклопедії, акультурація (ассuturare – від лат. аd – до і сulturа – утворення, розвиток) – це процес взаємовпливу культур, сприйняття одним народом повністю чи частково культури іншого народу. Доведено, що акультурація може стати першим кроком на шляху до повної асиміляції [2].

В сучасній науковій літературі акультурація – це не тільки процес взаємовпливу культур, але також і результат цього впливу, що характеризується сприйняттям однією з культур (частіше тією, що менш розвинена, хоч можливим є і протилежний вплив) елементів іншої, а також виникненням нових культурних явищ [14].

Проблеми акультурації опинилися в центрі уваги американських етнографів у другій половині XIX ст. Термін «акультурація» почав застосовувати американський етнограф У.Х. Хоумз наприкінці XIX ст. Згодом його використання поширилося, а сама дефініція «акультурація» стала багатозмістовною. Так, Дж. Боас трактував акультурацію як процес уподібнювання однієї культури з іншою культурою, а У.Дж. Макджі вважав, що акультурацію слід тлумачити як процес передачі елементів однієї культури іншій.

Дослідження акультурації як процесу взаємовпливу культур, а також як результату цього впливу почалося в 20-30 рр. XX ст. у зв’язку з вивченням впливу «білої» американської культури на індіанців та чорних американців (М. Мід, М. Уілсон, А. Лессер, І. Шапера, Р. Лоуї, Л. Спайєр, Р. Турнвальд, Б. Малиновський, М. Херсковіц, Р. Редфілд та Р. Лінтон). Результатом цих досліджень, стало виділення донорської та реципієнтської групи в культурному контакті. ІІри цьому було встановлено, що реципієнтна культура відбирає елементи культури в «культурному фокусі», адаптуючи, відкидаючи або синкретизуючи їх. На думку Р. Лінтона, домінуюча спільнота примусовим шляхом спричинює «прямі культурні зміни» підлеглої спільноти, тоді як сама вільно обирає напрям культурного розвитку [14].

Є й інші тлумачення акультурації. Зокрема її трактують як:

– процес засвоєння етносом, групою індивідів, особистістю, вихованою в одній культурі, елементів іншої культури, субкультури, картини світу, зокрема прецедентних феноменів (текстів, імен, ситуацій, стереотипів мовного спілкування тощо). Нова культура може повністю або частково прийматися або не прийматися [17];

– процес засвоєння яким-небудь народом ряду форм і рис культури іншого народу в результаті їх тривалої безпосередньої взаємодії [5];

– прийняття домінантної культури як норми з виключенням початкової культури, внаслідок чого можливі культурний шок, культурне зміщення, мовні бар’єри, правові та імміграційні проблеми.[4];

– входження індивіда в нову для нього культуру, що супроводжується зміною його ціннісних орієнтацій, рольової поведінки, соціальних установок [18].

Досліджуючи міжкультурні запозичення, вчені найчастіше розглядали їх у розрізі таких груп:

1) елементи традиційної культури: мова, звичаї, їжа, оздоблення житла, архітектура тощо;

2) характеристики способу життя;

3) «психологічні».

Безумовно, в Україні зараз бракує нових досліджень стійкості української сім’ї, в яких би були використані підходи, методи й методики, напрацьовані в інших країнах світу. При цьому не можна відкидати те, що акультурація може формувати й позитивні тенденції розвитку світової культури. Як зазначається в науковій літературі, у сучасній крос-культурній психології акультурація вважається найбільш доцільним видом міжкультурного контакту: з одного боку, наслідком адаптації до іноетнічного середовища є збереження власної етнічної культури групи, разом із певним культурним «збільшенням» за рахунок сприйняття елементів іншої культури; з іншого боку, існує рівнозначна для обох груп основа, на якій відбувається їхня інтеграція в єдине суспільство [14].

Підсумовуючи, зазначимо, що в умовах сучасної Україні під акультурацією слід розуміти вплив євро-американських соціально-економічних й культурно-сімейних цінностей на соціально-економічні й культурно-сімейні цінності української родини, в результаті чого відбувається втрата її самобутності, зміна сімейних орієнтирів, поступове нівелювання інституту сім’ї, без якого неможливо забезпечити суспільне здоров’я та державну стабільність.

Дж. Беррі подає розширений перелік змін, які відбуваються в результаті акультурації на груповому та особистісному рівнях. На груповому рівні – це фізичні зміни (нове місце проживання, інший тип ведення господарства, підвищена густота населення, урбанізація, підвищена атмосферна забрудненість тощо); біологічні зміни (нові дієтичні особливості, незнайомі хвороби); політичні зміни (недомінуючі групи підпадають під контроль, втрачають свою автономію); економічні зміни (втрачаються старі традиційні заняття, з’являються нові форми зайнятості); культурні зміни (мовні, релігійні, освітні, зміни в міжгрупових та міжособистісних відносинах). На особистісному рівні існують два цікавих феномени: по-перше, відбувається ряд психологічних змін (змінюються старі погляди і ставлення до речей, з’являються нові пріоритети, змінюються особистісна та етнічна ідентифікація), по-друге, виявляються соціальні і психологічні проблеми [1].

Одним з основних стимулів для подальшого поширення явища акультурації є глобалізація. Глобалізаційні технології презентують нову систему цінностей, яка впливає на традиційні, духовно-моральні засади життя людей. Збільшується час та енергія, які затрачаються на використання нових інформаційних та телекомунікаційних технологій, натомість ущільнюється сфера емоційного, духовного спілкування між членами родини, що послаблює сімейні узи та збільшує кількість конфліктів та непорозумінь у сім’ї.

Найбільшого поширення явище акультурації зазнало в процесі активізації міжнародної міграції, масштаби якої в незалежній Україні набули небаченних розмірів. Економічні труднощі перехідного періоду, безробіття та неповна зайнятість, низькі доходи трудящих, затримки з виплатою зарплатні та пенсії примусили багатьох людей шукати заробітку за кордоном.

Згідно із результатами загальнонаціонального соціологічного моніторингу, досвід тимчасової трудової міграції за кордон набули члени 10,2% українських сімей. Оскільки в країні нараховується приблизно 15 млн. сімей, це означає, що з метою заробітку за кордон виїжджали принаймні 1,5 млн. осіб. Міністерство праці та соціальної політики України зробило висновок, що загальні обсяги трудової міграції з України сягають близько 2 млн. осіб, а Уповноважена Верховної Ради України з прав людини Н. Карпачова назвала цифру – близько 7 млн. громадян. Якщо в середині 90-х років однозначно переважали кількаденні виїзди, а більше місяця тривали не більше 20% поїздок, то на початку XXІ ст. найбільш поширеними виявилися поїздки терміном від 1 до 6 місяців, на такий термін виїжджали здебільшого до Росії, Польщі, Німеччини, а кожна п’ята поїздка була спрямована переважно до Італії, Іспанії, Португалії та тривала в середньому 1,5-2 роки [9].

Якщо короткотривалі поїздки за кордон сприяють ознайомленню з культурою чужого народу, то тривалі поїздки з часом перетворюються в один з факторів асиміляції культур. У процесі адаптації до нового середовища зміни ідентичності, особливо етнокультурної, відбуваються практично у всіх мігрантів, незалежно під причини міграції. Зважаючи на те, що 58% трудових мігрантів становлять одружені, а загальна кількість домогосподарств, в яких проживали трудові мігранти, складала близько 1,2 млн. осіб, то перші акультураційні прояви починає відчувати на собі сім’я. Зміни у сім’ї розпочинаються з побутового рівня (наприклад, способу харчування) та закінчуються переоцінкою сімейних відносин. Зміна ціннісних орієнтацій щодо шлюбно-сімейних відносин відбувається серед молодого покоління, незважаючи на те, що сім’я і надалі має важливе значення. Так, значно відкладається вік вступу до шлюбу, з’являються нові форми сімейних відносин, заснованих на консенсуальних шлюбах, посилюється регулювання кількості та термінів народження дітей в сім’ях, поширюється малодітність та однодітність.

Найперших змін зазнає репродуктивні функція сім’ї, на яку найбільше впливають збільшення кількості розлучень та зменшення кількості шлюбів, на її основі можна простежити усі негативні ознаки зміни сім’ї. Починаючи з 1990 р. відбувається стрімке збільшення коефіцієнта розлучуванності та зменшення коефіцієнта шлюбності (рис.1).

Дані рис. 1 засвідчують, що в 2009 р. рівня 1990 р. по досягнув жоден показник. Це, безумовно, пов’язано не тільки з несприятливою економічною ситуацією, але й із зміною репродуктивних установок сімей.

Станом на 1990 р. було зареєстровано 482,8 тис. шлюбів та 192,8 тис. розлучень, за підсумками 2006 р. – 355 тис. шлюбів і 179,1 тис. розлучень відповідно. Проте 2007 р. продемонстрував певні зміни в тенденції: 416,4 тис. шлюбів, 178,4 тис. розлучень. Такий сплеск шлюбності (понад 400 тис. уперше за 12 років) можна пояснити стереотипними уявленнями, забобонами щодо успішності шлюбу, укладеного високосного року. Як свідчення бачимо падіння шлюбності у 2008-09 рр. до рівня 2004-05 рр. та зниження рівня розлучуванності, яке дослідники пов’язують із економічною кризою, що сприяє згуртуванню сім’ї для вирішення спільних проблем, а не її роз’єднанню. До речі, високий показник розлучень має місце не лише в Україні. Порівняння кількості розлучень в Україні, Росії, Польщі, Словаччині та Білорусі дає змогу побачити, що на 100 осіб в Україні – 3,2 розлучень, в той час, як, наприклад, у Польщі – 1,5. Найгіршою є ситуація в Росії – 4,4 розлучення на 100 осіб [3].

Сім’я в сільській місцевості завжди була середовищем підтримання шлюбних та родинних традицій, тісних сімейних взаємодій внаслідок специфічності ведення домашнього господарства та побуту. За роки незалежності саме сільська сім’я відчула на собі всю важкість кризових явищ, що знайшло відображення у зростанні показників розлучуванності у сільській місцевості в 1,6 разу за одночасного зниження показників шлюбності в 1,5 разу.

У міських поселеннях в останні роки – навпаки, спостерігається зниження показників розлучуваності поряд із деяким підвищенням коефіцієнта шлюбності, що окремі дослідники пояснюють впливом економічної кризи, яка згуртовує людей.

Негативним явищем є також те, що понад 50% розлучень припадають на вік шлюбу від 1 до 9 років. Адже це саме той період у сім’ї, коли народжуються діти, які потребують уваги і піклування обох батьків, особливо у перші роки життя. Ця ситуація спричинює зниження народжуваності у людей репродуктивного віку та трансформацію поглядів підростаючого покоління на шлюб та сім’ю. Науковцями доведено, що діти, які виросли у неповній сім’ї, є більш емоційно нестабільними, а несформовані рольові відносини підвищують ризик розлучення в їхніх майбутніх сім’ях. Лише 44% сімей, що розпалися у 2008 p., не мали спільних неповнолітніх дітей, а у 56% подружжів були діти віком до 18 років.

Внаслідок низки несприятливих соціально-економічних умов (економічна криза і, як наслідок, – падіння рівня життя більшості населення; невпевненість у майбутньому; зміщення календаря народжень у 80-х роках на більш ранній період; зміни у структурі населення дітородного віку; погіршення здоров’я, у тому числі – репродуктивного, надсмертність чоловіків) відбувається зменшення кількості народжень (657,2 тис. немовлят 1990 p., 472,7 тис. 2007 р. й спостерігається деяке зростання до 512,5 тис. ос. у 2009 р.) і зменшення розмірів сім’ї, звідси старіння населення та його депопуляція (з огляду на переважання в Україні простих сімей, поняття «домогосподарство» та «сім’я» практично тотожні, і для спрощеної характеристики ситуації вони будуть розглядатися нами як ідентичні). В останні десятиріччя спостерігається зменшення середнього розміру сім’ї від 3,5 осіб у 1959 р. до 2,6 осіб у 2009 р.

Велика частина однодітних сімей вказує на нереалізовані репродуктивні орієнтації на дводітність. Лише 14-16 % сімей хотіли б мати одну дитину. Дві третини сімей хотіли б мати дводітну сім’ю за наявності усіх необхідних умов. Кожне п’яте подружжя (22%) дотримується думки, що у сім’ї повинно бути троє та більше дітей. Установка на однодітність переважає серед подружніх пар, які ще не мають дітей, і вона поступово послаблюється в міру переходу до одно- та дводітних сімей. Згідно з опитуванням, більшість дводітних сімей хочуть мати саме двох дітей, тобто вони реалізували свої дітородні орієнтації. Натомість серед однодітних сімей лише 12% дотримується думки, що в сім’ї має бути одна дитина, дві третини хотіли б мати двох дітей, ще 20 % – троє та більше[11]. Меншу кількість дітей можна розглядати як стратегічний вибір сучасної сім’ї, яка прагне зберегти певний рівень матеріального достатку і забезпечити дітям кращу якість догляду, виховання, освіти.

Як і в інших країнах світу (особливо європейських), для яких характерні високі показники розлучуваності та поширене безшлюбне материнстві, в Україні спостерігається стійка тенденція до зростання частки неповних сімей, кількість яких у 2009 р. становила 7,5%. В загальній кількості неповних сімей частка сімей, в яких відсутня матір, склала 5,2%; питома вага сімей, в яких не було батька, становила 92,1%; частка домогосподарств, де відсутні батьки, була на рівні 2,9%. За роки незалежності суттєво зросла частка позашлюбних дітей. Якщо у 1991 р. кількість дітей, народжених поза шлюбом, сягала .12%, то вже 2007 р. ця цифра сягнула 21,4%, а в Криму – 28%, на Прикарпатті – 11%. Основна частка позашлюбних народжень припадає на жінок 20-34 років. Експерти прогнозують, що вже скоро кожна третя дитина в Україні може бути позашлюбною. При цьому, лише 32% українців негативно ставляться до матерів-одиначок [8].

Стрімке зростання позашлюбних народжень спостерігається у більшості європейських країн з 80-х рр. минулого століття. На початку XXI ст. у більшості країн Південної Європи частка позашлюбних народжень була близькою до 10%, у той же час у Данії, Франції, Великій Британії, Фінляндії – понад 40%, а в Болгарії, Естонії, Норвегії, Швеції – понад 50%. Британська дослідницька компанія Асnielson, провівши опитування в 41 країні, дійшла висновку, що в нинішніх умовах інститут шлюбу проіснує максимум до 2050 р.[8].

У сучасній Україні кожна п’ята дитина народжується у матері, яка не перебуває в офіційно зареєстрованому шлюбі. До основних чинників, що. сприяють народженню дитини поза сім’єю, дослідники відносять: юридично не оформленний шлюб, який з певної причини не реєструється; незареєстрованний шлюб, який розпався до народження дитини; народження жінкою дитини «для себе»; розлучення або овдовіння жінки, яка очікує дитину; небажана вагітність, яка не була перервана з певної причини [12].

Різке зростання частки позашлюбних дітей стало наслідком збільшення кількості консесуальних шлюбів. Найбільшого поширення такі шлюби одержали у чоловіків у віці до 20 років, а в жінок – у віці до 18 років [20]. Поширеність таких шлюбів серед молоді свідчить про зміни матримоніальної поведінки молоді та вказує на поширення нових традицій «пробних» шлюбів.

Відбувається збільшення кількості одиноких людей. За міжпереписний період (1989-2001 рр.) значно зросла частка домогосподарств, що складаються з однієї особи (на 150%), і становила у 2008 р. 23,7%. Дослідники пов’язують це із значним підвищенням показників смертності та розлучуванності [15].

Гостро постає проблема неповнолітніх одинаків, тобто сирітства, в тому числі соціального, що є одним з деструктивних проявів функціонування сім’ї. Джерелами поповнення соціального сирітства стають міграція, розлучення, засудження батьків, позбавлення їх батьківських прав, стихійні лиха, аварії та катастрофи на виробництві і транспорті, передчасна смерть батьків, різке зростання кількості відмов матерів від утримання і виховання своїх дітей. Поза сім’єю і державною дитячою установою неповнолітня людина часто опиняється на вулиці [7].

Ще складнішою сімейною проблемою, яка переростає у соціальну, є виховання дітей мігрантів, залишених в Україні, особливо у випадках тривалої відсутності обох батьків [9]. Відсутність батьківської сім’ї нівелює уявлення молодих людей про сімейні ролі та ускладнює в майбутньому створення та повноцінне функціонування власної сім’ї.

Сім’я є основним інститутом, що визначає демографічний та соціально-економічний розвиток держави. Але в українському суспільстві відбувається зміна ціннісних орієнтацій на шлюб та сім’ю, стійке переважання малодітності неоднозначне розуміння сімейних ролей та обов’язків членами подружжя, відсутність орієнтацій на здоровий спосіб життя, що підкріплюються важким економічним становищем більшої частини українських родин та високою міграційною активністю, сприяють поширенню кризових явищ на все суспільство, що загрожує здоровому існуванню нації та повноцінному відтворенню поколінь. Враховуючи те, що в Стратегії демографічного розвитку України на 2006 – 2015 рр. відводиться основна роль у забезпеченні стабільності державного розвитку через відновлення сімейних цінностей, забезпечення морального здоров’я сім’ї, виховання свідомого батьківства та запобігання соціального сирітства; збереження традицій середньодітності там, де вони ще існують, та формування настанов на дводітну родину; формування української національної ідеї, гордості за українську державу, що протидіятиме еміграційним настановам[16], важливо передбачити виділення й освоєння державних коштів на зміцнення української сім’ї, зокрема на посилення економічних основ кожної родини, будівництво житла, поліпшення виховного процесу в школах і за їх меясами. Практичне впровадження зазначених заходів є дуже важливим в світлі кризових процесів, що відбуваються у сім’ях. Тому завданням не тільки держави, але й доброчинних організацій, найрізноманітніших інституцій є запровадження дієвих заходів для пом’якшення кризових тенденцій в сімейних організмах, що має стати запорукою соціально-економічного та суспільно-політичного розвитку країни.

Список використаних джерел

1. Бурбело О. Р. Соціальна адаптація іммігрантів в іноетнічному середовищі поняття та сутність [Електронний ресурс] / О. Р. Бурбело.

2. Вільна енциклопедія Вікіпедія. [Електронний ресурс]. Гайналь T. Критерії амбівалентності кризи сучасної сім’ї. [Електронний ресурс] / Т. Гайналь.

3. Дані з веб-сторінки. [Електронний ресурс].

4. Енциклопедія «Словопедія». [Електронний ресурс].

5. Йовенко Л.І. Стан української родини і родинного виховання у XX столітті.

6. Козубовська І. Аналіз деяких соціальних проблем сім’ї [Електронний ресурс].

7. Копистинська І. Українська сім’я з європейським обличчям. [Електронний ресурс].

8. Левцун О. Масштаби трудової міграції. [Електронний ресурс].

«Дзеркало тижня» №5 від 14 лютого 2009

Сім’я—таємниця відданого кохання: вчення про інтимну і духовну сфери

Вікторія Сорокопуд

Кажуть, у нашій державі функціонують близько 900 вищих навчальних закладів, кожен із яких щорічно випускає десятки тисяч дипломованних спеціалістів. Вони виходять у мантіях і з дипломом, щоб відразу сміливо впірнути в «кар'єрне море». Може, саме тому з-поміж усіх інститутів України так вирізняється заклад, у якому немає ані синіх із золотим заліковок, ані деканів, ані проректорів, ані дипломованних випускників, адже в ньому проходять підготовку до… сімейного життя. Львівський Інститут родини та подружнього життя, заснований 1997 року, – явище справді унікальне. Тепер, коли так багато говорять про руйнацію української сім'ї, його працівники ведуть науково-дослідну роботу і впроваджують конкретні програми з реабілітації сімейних цінностей в українському соціумі. Хтось може сказати, що таких шкіл, тренінгів і центрів в Україні і без того не бракує. Та, незважаючи на їхню діяльність, розлучень і абортів у нас все одно забагато. Адже зазвичай ми просимо допомоги гільки тоді, коли морська вода вже щосили ллється через пробоїну в днищі сімейного судна. І мало хто нині розуміє, як важливо ще до створення сім'ї дати молодим людям «інструкцію з судноводіння». Фактично, Інститут родини одним із перших в Україні розпочав широкомасштабну роботу з підготовки юнаків та дівчат до подружнього життя, ознайомлюючи з його психічними, сексуальними й духовними складовими через вчення католицької церкви. Щоб дізнатися, як побудовано навчальний процес, які програми й предмети вивчаються в рамках підготовки до сімейного життя і наскільки поширене в Україні саме поняття підготовки до шлюбу, «ДТ» звернулося до директора Інституту родини та подружнього життя, доктора філософії Юрія ПІДЛІСНОГО.

– Перші наші кроки були пов’язані з випуском книжок, які могли б допомогти людям зрозуміти, що таке сім’я з церковного погляду. Потім церковна влада попросила нас розпочати підготовку молоді до шлюбу. Чому? Після виходу УГКЦ з підпілля безліч юнаків та дівчат почали йти на вінчання, хоча більшість їх і не були готові до цього таїнства. Щоб це не перетворилося на моду й чисту формальність, потрібно було допомогти парам, які готувалися до вінчання, зрозуміти його сутність. Невдовзі було розроблено невеличкий курс, який складався з 10—12 зустрічей, туди запрошувалася кожна пара, котра готувалася пройти обряд вінчання у греко-католицькій церкві. Спочатку це відбувалося тільки у Львові, у приміщенні Львівської Богословської академії (тепер це Український католицький університет), але згодом такі підготовчі курси почали пробувати вести парафіяльні священики, а також священики з інших міст. Незабаром Синод єпископів вирішив розробити єдину для всієї греко-католицької церкви програму підготовки до шлюбу. Сьогодні – це 18 зустрічей, поділених на певні блоки.

Перший, богословський, містить у собі п’ять зустрічей зі священником, який розповідає молодим людям про таїнство шлюбу в контексті християнської віри, пояснює, чому він є – нерозривним.

У другому, медичному блоці, що його проводять медики, висвітлюються теми сексуальних стосунків подружжя. У наші дні – ще живе стереотип, відповідно до якого церква на сексуальні стосунки дивиться як на щось нечисте. Насправді все не так. Людину створено як чоловіка і жінку, тобто кожен із нас має конкретні фізіологічні і психологічні особливості. Господь побажав, щоб рід людський продовжувався через статевий зв’язок, що означає: сексуальні стоснуки поєднані не лише із задоволенням, а й із зачаттям нового життя, яке має відбуватися в сім’ї. На превеликий жаль, сучасний світ, що прагне стати дедалі більш постхристиянським, відділяє статеві стосунки від кохання та сім’ї, а отже – й від поняття відповідальності. Тому сьогодні церква має не лише визнавати цю сферу, а й говорити про неї у позитивному світлі. У сучасних потоках інформації забагато розпусти й ханжества, молодь найчастіше бере «на озброєння» лише міфи про статеву сферу, котрі з реальним життям нічого спільного не мають. Оскільки церква проголошує сім’ю одним із Таїнств, одне з її завдань – правильно подати вчення про інтимну сферу, показати її красу та делікатність.

Третій блок називається біоетичним. У ньому розповідається про природне планування сім’ї, йдеться про відповідальне батьківство, коли чоловік і жінка, спираючись на наукові знання про природу інтимного спілкування та духовні складові, свідомо підходять до питання зачаття, вагітності й народження дитини. Ще один блок присвячено психологічним засадам сімейної гармонії. Його веде психолог, який не тільки пояснює психологічні відмінності між чоловіками та жінками, а й допомагає парі розібратися в тому, шо є закоханість, а що є справжнім коханням, розповідає про причини сімейних дисгармоній та їх подолання. Сьогодні всі прагнуть стабільності, хочуть впевненості в завтрашньому дні, мріють стати щасливими, але при цьому не завжди розуміють, як цього досягти. Є одна парадоксальна істина, яку чимало богословів навіть називають парадоксом церкви. Вона полягає в тому, що, аби стати щасливим, потрібно… відмовитися від пошуку власного щастя і просто дарувати себе іншому.

– Гарно… А що коли через таїнство вінчання хочуть пройти молоді люди, які належать до різних конфесій?

– Відповідь на це запитання дає п’ятий, так званий канонічний, блок, у якому висвітлюються церковно-юридичні моменти. Наприклад, як церква сприйме союз, якщо я греко-католик, а вона – протестантка чи православна. Мені відомий один парадоксальний випадок, коли наречена була юдейкою з України, а наречений – сирійцем зі змішаної мусульмансько-християнської сім’ї, причому сам він точно не знав, хто він – мусульманин чи християнин. Це була дивна ситуація. Вони повінчалися десь у Сирії, в одному з православних храмів.

– Програма вашого інституту побудована на християнських цінностях і передбачає, що людина практикує духовне життя в рамках церкви, тобто молиться, сповідається, постить, намагається долучитися до таїнств. Фактично, в неї вже сформовані певний спосіб мислення і стиль життя. Але якщо дівчина чи хлопець не долучені до церковного життя – що тоді?

– Звісно, ідеальний варіант – коли підготовка до шлюбу відбувається в родині. Але сьогоднішні сім’ї й самі далекі від ідеальних – не всі батьки знають, як правильно підготувати свою дитину до шлюбу. Бувають випадки, що після проходження курсу молоді розходяться, хоча до того в їхніх родинах уже все було готове до весілля. Чому так трапляється? Тому, що вони раптом усвідомлю- ' ють, що між ними немає кохання, що краще їм розлучитися тепер, ніж потім мучити одне одного в шлюбі… Звісно, я намалював ідеальну картину того, як усе відбувається, але на практиці не завжди можна провести 18 повноцінних зустрічей, наприклад, у селі. Взагалі, щойно цей рух розпочався при храмах – ми перестали проводити курси в рамках нашого закладу. При храмах такі лекторії функціонують значно краще. Спочатку люди прийдуть до церкви по науку, а потім – для здійснення таїнства вінчання. Інколи для священика це єдина нагода звернутися до людей, бо сьогодні в нас багато, як я їх називаю, «горизонтально-вертикальних» християн, яких вносять для хрещення, вводять для вінчання і виносять для поховання.